Бісова душа, або Заклятий скарб

- Про що? - презирливо дихнуло згори.

- Про життя.

Тиша.

Раптом, так само непомітно для ока, дерева в одному місці посунулися, пропускаючи до подорожніх чоловічка. Себто це тільки спершу, та й то здалеку, та й то горілкою вчастувавшись, можна було прийняти істоту за чоловічка. Складений був нечисть із колоди та гілок, вкритих тими ж таки хвоїнками. Він спритно скакав на однісінькій нозі з шістьма різнорозмірними пальцями, допомагаючи собі руками: коротшою розмахував у повітрі, а довшою зрідка спирався на землю. Листя папороті зухвало, на зразок своєрідних “оселедців”, звішувалося у нечистя з маківки, а метелик, який сидів точнісінько над сучком-“носом”, широко розкинув крила з великим оком на кожному, що були у “чоловічка” замість очей справжніх.

Рука Андрія сама собою смикнулася покласти животворний хрест, але останньої миті козак опам’ятався і стримався. А от Миколка з переляку голосно гикнув.

Нечисть незграбно вклонився; метелик стулив крила і знову розправив.

- Фітаю, - сказав дідусь-деревинка. - Не ляхайтесь. Але так пуде легше росмофляти - нам і вам. От. - І очікувально вирячився на Андрія очима з метеликових крил.

- Ти навіщо... - Ярчук ледь не додав “бісова сила”, але, знову ж таки, пересилив себе, - ...ти навіщо моєму коню в хвіст голки понатикав? А тепер і нас затримати збираєшся? Хіба ми тебе чимось образили?

Нечисть скреготнув; метелик злетів і двічі прокружляв над його головою, відтак сів на своє місце біля носа-сучка.

- Ті, хто мене опразиф, - он де. - Він довшою рукою тицьнув у напрямку черепів.

- Тоді - чому? - не здавався Андрій. Подумки він уже уявляв себе в компанії інших подорожніх.

- Літати хочу, - заявив дідусь-деревинка із безпосередністю трирічного дитяти. - А не мошу.

- Так і я ж не можу, - покривив душею Ярчук. - І тим паче не можу зробити так, аби ти злетів.

Нечисть зітхнув, хитнувшись від почуттів, що переповнювали його:

- Коли кхінь, швідко-швідко... о-о! Майше летиш!

- Але ти - не тільки хвоя. Сосни, трава, тварини лісові - також ти, правильно? Всіх я на коня не посаджу, і навіть на плечах у мене ви не поміститесь... ти не помістишся. То чого ж ти хочеш?

- Рухаття! Рухаття, так! - Чим більше нечисть хвилювався, тим недоладніше він розмовляв. - Піти! Досить! Не хочу! Не хочу - терево! Хочу - рухаття!

- Але як я можу допомогти тобі?

- Тумай, тумай! Ніч є - тумай. Франці - поможи . Чи... - Він знову вказав на черепи.

Метелик злетів з його “обличчя” - і тієї ж миті чоловічок розвалився на шмаття.