Бісова душа, або Заклятий скарб

Андрієві не спалося. Не тому навіть, що навколо Вирій розкинувся, а просто гидко було на душі. Наче хтось чобітьми пройшовся по ній... станцював.

І ще - скринька. Вирячилася коштовними своїми баньками, наче жива, і не було від неї ніякого рятунку. Ніде заховатися на маленькій галявині, що виділив-відділив для своїх “гостей” ліс-нечисть, всюди досягає скринька поглядом, зманює, нагадує: “Тут я. Не забув?” Забудеш, аякже!

Він тихесенько, аби не розбудити Миколку, який нарешті заснув (ох, довго хлопець вовтузився з незвички!), присів біля скриньки. Обережно, наче боявся, що вкусить, протягнув руку і торкнувся блискучого боку.

Здалося?.. чи дійсно поверхня під пальцями здригнулася, мов жива?!..

- Чого ти хочеш? - прошепотів скриньці Андрій. - Чого витріщилася?

Він узяв її на руки: легку, майже невагому. Всередині - невже там порожньо? Та ні, напевне, гроші лежать чи смарагди якісь з діамантами.

- Дядьку, а можна подивитись, що в ній?

Ну от, а думав - спить, шибеник!

- Не можна. Я обітницю дав, що сам не відкрию й іншим не дозволю.

- А-а... - розчаровано протягнув Миколка. - Дядьку Андрію, а куди дівся вовк?

- Хто ж його знає. Побіг кудись. У нього свої справи, вовчі. Спи, до ранку повернеться.

- Дядьку, а вранці нас лісовик відпустить?

- Неодмінно! Відпустить, ще й суворо накаже своїм слугам, аби не заважали нам, ніяких перешкод не чинили. Але це тільки в тому разі, якщо ти заснеш. А інакше ніч ніколи не скінчиться. Знаєш казку про небесну лисицю?

- Розкажіть, дядьку!

- Живе у дальніх краях...

- Це в тих, де песиголовці водяться?

- Точно. Тільки не перебивай, а то не розповідатиму. Ну от, живе там, значить, небесна лисиця. Сама вона зі срібла, а хвіст у неї - з чистого золота, але пухнастий і м’який. Удень відпочиває в нірці, а як настає ніч, обережно виглядає небесна лисиця у світ: чи всі діти сплять? Дуже вона, знаєш, боїться дітей. А як бачить, що всі вони сплять, вибирається на небо і ну його хвостом мести! Усю пилюку, що за день туди набилася, вичищає, весь бруд - а натомість знову світло і прозорість повертає. І тоді настає ранок. А якщо побачить небесна лисиця, що не спить якийсь шибеник - от як ти, наприклад, - то не вийде з нірки і нічка так і не закінчиться. Тож спи, синку, спи.

Останніх слів Миколка вже не чув - він розмірено посопував, підклавши під щічку кулачок.

- Майстер ти казки розповідати, - прошепотів Корж, який щойно повернувся. - Аж я заслухався.

- Ну як там? - запитав Андрій.