Бісова душа, або Заклятий скарб

- Добривечір, панове, - сказав вовк хрипким голосом покійного Степана Коржа. - Я того... за тютюнець прийшов подякувати. Не заважатиму?

* * *

Степан був від народження перевертнем, вовкулаком. Чого анітрохи не соромився, хіба що попервах, коли не вмів керувати своїми смертельно небезпечними (для нього ж таки!) властивостями. Тож уперше Коржа ледь не вбили ще в дитинстві; однак за дивною примхою долі побите вовченя, на якого привселюдно перетворився учень кобзаря, не змогли наздогнати - надто захопилися побиттям самого кобзаря. Котрий теж був вовкулаком.

Це дуже зручно, багато з наших ідуть в кобзарі, пояснював Степан біля вогню враженим Андрію і Миколці. Кобзар усе життя в дорозі, ніде надовго не затримується, всіма шанований, а труднощі подорожні - так вовкулакові з ними легше змиритися. І небезпека менша, ніж якщо увесь час серед людей живеш.

Хоча, звичайно, не всім кобзарство до вподоби. У Степана після того випадку назавжди відпала охота до цього ремесла; блукав країною, доки не пристав до козаків.

- А підстрелили за що? - спитав Андрій.

- Так... вовком перекинувся: поспішав дуже, а коня не було... Ну і відшукалися якісь мужички вправні, вцілили, іроди. Від них-то я втік - але не від кулі, куля у мені міцно засіла. Дістався якось до монастиря, людську личину накинув, у шпиталь попросився... - де і помер. Людиною. А вовком ось, сюди втрапив, у Вирій.

- І що далі?

- Гарне запитання. Відповіді не знаю, брехати не буду, але дещо чував від Мирона... ну, того кобзаря, про якого я вам розповів. У вовкулаків є свої, особливі легенди, про них більшість людей і не здогадуються. Душ у нас цілих дві в одному тілі. А чого ж, у кішки, кажуть, їх аж дев’ять - так їм легше. А в нас, якщо одну вб’ють, друга, ясна річ, залишатися в Яві не може - ми ж не коти. Але і до Господа потрапити не можемо...

- Ти віриш у Бога?

- А чого ж? - скоса зиркнув на Андрія вовкулак. - Я, до твого відома, народився від жінки, а не від собаки, і не бісове я поріддя, як багато хто про нас, вовкулаків, думає. Грішив, так - але хто ж не грішив?! А зла ніколи не творив задля втіхи чи від нудьги, до мерзоти різної схильності не маю. У Господа ж вірую.

- Але в Святому Писанні про вовкулаків хіба сказано?

- Святе Писання живі люди писали, - визвірився Степан. - Хоч і апостоли. Та давай не будемо про це. От краще скажи, ти що у Вирії робиш? Ти ж живий іще. І хлопчик також. До того ж ти у монастир прийшов, аби спасатися.

- Про характерників чув?

- Чув. А що, ви завжди Вирієм їздите?

- Справа є, - відрізав Андрій. - Тільки не впевнений я, чи вдасться мені виконати взятий на себе зарок.

І він стисло розповів Коржу про те, що сталося.

- Дивуюся лише, як тебе ліс до нас пропустив, - закінчив він, хмурячись.

- За свого прийняв, тож і пропустив, - фиркнув вовкулак. - А ти що ж, досі не вигадав, як з ним домовитися?

Ярчук хитнув головою.