Розділ чотирнадцятий

– Я запам’ятав, бо це ж які гроші коштує! Гнати корабель по маслаки за море! Пробі!

– Кому що на роду написано. Одному – карасі з болота, іншому – стридії з-за моря. А красно п’ють і гуляють за гетьманським столом?

– Не красно, а чорно. Гетьман п’є мало, але любить, щоб інші пили. Впивалися. Їх потім… челядники виносять, і жарти гетьман любить.

– Які?

– Підкладуть кому-небудь під сідницю кавуна квашеного або перцю в солодке вино насиплють. Регочуть. Якось загадав мені, щоб я осавулові Скорику вуса підпалив.

– І ти?.. – Ждан наперед відгадав відповідь.

– Не підпалив.

– А що, тобі шкода чужого вуса?

– Осавул – хороший чоловік.

– Ех, Ждане, Ждане, – несподівано скрушно зітхнув Митрофан і підвівся. – Присмутив ти мені серце. А я сподівався… Приїдеш до мене в гості на Січ. Вісточку привезеш звідси мені. Од мене – сюди.

– Яку звістку? Од кого? – насторожився Ждан.

– Та це я так, до слова. Печально мені, що ходиш ти по життю пустопаш, що не осягнув, де трави справжні, шовковії, а де суха мітлиця і ковила. Ковила – вона красива, але ж наїдку з неї ніякого. То гарно – толочити траву. Але за потолочене, за потраву вимагають крутої відплати. Хіба забув, як ревли в холодній хаті і кутя, яку дядина передала, замерзла? Сам ти, Ждане, сам у світі. Запам’ятай це. Ніхто не почує ні крику твого, ні квиління, хоч упади посеред дороги, обійдуть і не глянуть. Бачу, ти мудрий, а мудрість – це нещастя. Стань дурнішим – і легше житимеш у світі, і вище підіймешся, й лихо обійде тебе.

– Спасибі за науку. Ти для того й приїздив? – посміхнувся криво.

– Я приїхав, бо хочу… хочу, щоб ти вибився в люди, добра тобі зичу.

Ждан спалахнув, його обличчя залила барва, одначе подивився на Митрофана невідпорним поглядом:

– Ти зовсім… ти ніскілечки не думав про добро мені. Та й не знаєш ти мене. Ти іншого хотів. То кажи вже…

Митрофан розізлився, проте пригасив гнів і мовив майже спокійно:

– Хотів, щоб була вигода обом. Тобі й мені.

– Від чого?

– Якийсь ти… Наче з дуба впав. Я до тебе з чистим серцем. Мусив би мені довіритися.