Розділ «24»

Ігор подумки лише подивувався своїй матері: як швидко після переїзду з Києва колишня мешканка столиці стала такою провінціалкою!

«Боже, як багато між ними спільного! І звідки що взялося?» — замислився він, дивлячись на матір і думаючи про неї та садівника.

— І поголися, будь ласка! — додала вона.

Двері за мамою зачинилися. Ігор відкрив шафу, зняв вішак з костюмом, який надягав, певно, не більше трьох разів. Поклав костюм на ліжко, повернувся до шафи і погладив рукою на її дні стару міліцейську форму. Намацав і гроші, і кобуру з пістолетом. Знайшов і золотий годинник з ланцюжком, який лежав окремо, загорнутий у стару мамину хустку.

— Маячня якась! — буркнув Ігор. — От би надягнути зараз замість костюма міліцейські галіфе і гімнастерку! — він усміхнувся. — Вона б мене точно відразу до психіатра повела. Як у дитинстві, коли вона мене після нещасного випадку по лікарях волочила.

Думки перескочили на Очаків. Перед очима постало злякане лице Валі.

— І тут маячня, і там маячня! — зітхнув Ігор і зачинив шафу.

Через півгодини у вікно зазирнуло сонце. Майже відразу за ворітьми зупинився знайомий Ігореві старий коричневий «Мерседес»-універсал, що зазвичай стояв на автостанції, очікуючи пасажирів.

Ігор вже одягнув костюм і білу сорочку з краваткою, яку він, як і Степан, не зміг зав’язати без маминої допомоги. Краватка тиснула, як зашморг, сковувала дихання, рухи, думки.

З автомобіля вийшли Степан з донькою. Степан нахилився до віконечка водія, розрахувався. Дочка тримала невелику, але щільно напаковану спортивну сумку.

— Отже, на кілька днів, — зробив висновок за кількістю речей.

Зайшовши в будинок, Олена Садовнікова сором’язливо привіталася, потиснувши Олені Андріївні руку. Мати і привела її, з сумкою в руці, в кімнату Ігора.

— Розташовуйтеся, — сказала.

Ігор привітно усміхнувся і вийшов в коридор.

Там стояв Степан, шия якого була також перетиснута краваткою. Щоправда, на обличчі не було й тіні дискомфорту або незручності. Він подивився на годинник, потім на Ігора.

— О-о! — промовив задоволено. — Солідно виглядаєш, як банкір! Підеш з нами?

— На шопінг? — пожартував Ігор.

— Ні, я два будинки з ділянкою підібрав. Оформляти документи буду через годину, платити відразу треба, а в таких випадках — чим більше людей присутні, тим краще…

— Добре, — сказав Ігор за мить. Кивнув головою і замислився. — Може, пістолет взяти? Про всяк випадок!

Садівник заперечливо хитнув головою.