Розділ «24»

— І не соромно до жінки в подертих шкарпетках ходити? — із саркастичною посмішкою на обличчі вигукнула мати. — Я тобі дивуюся!

Двері за мамою зачинилися. Ошелешений Ігор глянув на шкарпетки, скинув їх зі столу і ногою запхав під батарею.

— Т-а-ак, — пробурчав роздратовано.

Повернувся в свою кімнату.

— Ти б одягнув щось пристойніше, — знову в дверях з’явилася Олена Андріївна.

— А де вона спати буде? — запитально поглянув на матір Ігор.

— Гадаю, тут, — вона вказала на дбайливо перестелене ліжко сина.

— А мені в сарай йти? До Степана? Вчитися на бомжа?

— Степан — не бомж, — вступилася за садівника Олена Андріївна. — Він будинок купує. А ти можеш кілька ночей у моїй кімнаті на розкладачці переночувати!

— Будинок!? — новини цього ранку були настільки несподіваними для Ігора, ніби він щойно прокинувся від летаргічного сну. — Який будинок?

Пам’ять раптом повернула Ігора в недалеке минуле, коли Степан просив його розпитатися, чи не продаються в Ірпені два будинки на одній ділянці?

— Великий будинок, я вже і на оглядини ходила з Олею. Один — великий, а другий — менший.

Ігор зауважив, що мати, яка ще недавно шурувала підлогу в фіолетовому фланелевому халаті, тепер стояла одягнута в свою найкращу сукню, та ще й з бурштиновим намистом на шиї.

— Як ти почуваєшся? — запитала вона турботливо.

Ігор, вкотре за цей ранок, торкнувся перев’язаної рани. Рана відреагувала на дотик, проте біль був ниючим, а не різким.

— Та нормально, — відповів син.

— Тоді я тебе дуже прошу, одягнися пристойніше, — знову заговорила мати. — У тебе ж у шафі випускний костюм висить. Ти його майже не носив!

— Куди ж мені в костюмах ходити? Я і так людиною почуваюся, мені для цього краватка не потрібна! — заторохтів Ігор, та раптом щось зупинило його. Чи те, що мати сумно похилила голову, зрозумівши, на кого натякає Ігор; чи те, що сам відчув, що переборщив. Озирнувся на шафу.

— Ти хоч поясни: з якого дива костюм одягати? Я ж бачив її у Львові, нормальна дівчина! Їй фіолетово, в костюмі її зустрічають чи без. Вона сама в джинсах і светрі ходить!

— Та не про неї мова! — Олена Андріївна махнула рукою. — День сьогодні особливий для них! Ти ще замолодий, щоб зрозуміти. Вони ж будинки купувати йдуть, і хочуть, щоб ми також з ними… І Оля вже зібралася.