Розділ «9»

Прокинувся з головним болем. Голова не тільки боліла, а гула, ніби в неї залетіло кілька бджіл, які безуспішно намагалися знайти вихід, б’ючись зсередини то у скроні, то в потилицю, то в надбрівні дуги.

Розплющив очі, провів долонею по мокрому від поту чолі. Із зусиллям підвівся і сів на ліжку.

За вікном сіріло, з сусідньої кімнати долинав монотонний гомін телевізійних голосів.

— Мамо, — гукнув Ігор, і власний голос посилив неприємне болюче гудіння в голові.

Олена Андріївна заглянула в спальню до сина.

— Що, синку?

— Аспірин є? Голова розколюється…

— Перебрав учора чи це старі болі? — поблажливо, але із співчуттям запитала мати.

— Випив, — кивнув Ігор.

Вона пішла на кухню, де в шафці, в коробці з-під взуття, були ліки.

Ігор встав з ліжка. Підійшов до вікна. Озирнувся. Погляд його впав на акуратно складену міліцейську форму, зверху лежав кашкет.

— Ну і сон! Маячня якась! Чи справді? — запитав себе Ігор, пригадуючи пережите — чи побачене? — минулої ночі.

Зітхнув, дістав із шухляди спортивний костюм. Одягнувся. Зателефонував Коляну.

— Привіт! — жваво озвався вчорашній уродинник. — Як ти там?

— Слухай, — повільно заговорив Ігор, розмірковуючи над кожним словом, щоб не ляпнути якусь дурницю. — Адже я… вчора… був у тебе?

— Ну ти спитав! — Колян розсміявся. — Сильно ж ти перебрав, якщо нічого не пам’ятаєш! Був ти у мене! Ще й як був! Прийшов у якійсь старій військовій формі, витягнув пістолет, стріляв у стелю! Це в тебе з гумовими кулями? Ледве потім відмазали тебе від охоронців — вони хотіли тебе на вулицю викинути, а там така злива лляла!

— Угу… А що ми пили у тебе?

— Все пили. Ти особисто більше на коньяк налягав. Пляшки півтори, а може, й дві приговорив, поки ми тебе на приватника посадили, щоб додому завіз! Двісті гривень йому дали, бо ти ж вже ніякий! Так що повернеш при нагоді!

— Угу, — загальмовано повторив Ігор, і сам не почув свого голосу через гудіння в голові. — А що там ще було?