Розділ «12»

Степан зранку зайнявся парканом. Він перебував у доброму гуморі і, видно, вирішив поліпшити настрій Олені Андріївні або просто компенсувати свою відсутність ударною працею. Об’єкт для праці він вибрав сам.

— Паркан щось благенький став, — сказав він за сніданком. — Я вчора, коли зачиняв хвіртку, помітив, як по ньому наче хвиля побігла. Видно, кілька стовпців підгнили!

Мати кивнула, в очах — вдячність.

— Гарні у вас терези! — Степан кивнув на підвіконня. — Скільки дивлюсь, щораз про своє життя думаю…

— Це ще бабусині, — відповіла мама. Також з любов’ю глянула на мідні шальки. — Вона їх все життя із собою возила. І в евакуацію в Сибір, коли війна була. І назад. Зате прожила майже дев’яносто!

Степан подивився задумливо на маму.

— Хороша ви жінка, — сказав.

І, допивши чай, пішов на обстеження дерев’яного паркану. Походив біля нього і з двору, і з вулиці. Ігор, який залишився на кухні з другою кружкою чаю, з цікавістю спостерігав за робочим запалом садівника з вікна. Спостерігав, поки Степан не заглянув у дім.

— Три стовпці міняти потрібно, — сказав діловито. — Це гривень сто п’ятдесят буде!

Ігор здивувався.

— Що, купувати потрібно?

— Ну не красти ж! — розвів руками Степан. — Тут неподалік один чоловік будівельні матеріали з двору продає. Там стовпці також є.

Ігор, все ще дивуючись, пішов до своєї кімнати, дістав з отриманої від Степана ж пачки двохсотгривневу купюру.

— Я здачу поверну, — пообіцяв Степан.

Знову залишившись один, піддався Ігор осінньому настрою і засумував. На небі сіро, хмарно. Дощу не буде, але й сонця не передбачається. А будь-який день, хоч похмурий, хоч теплий потребує повноцінного наповнення, інакше можна цю дату з життя просто викреслити. Ігореві не хотілося нічого з життя викреслювати. Він розумів, що врешті-решт це він наповнює дні свого життя подіями або бездіяльністю. Отже й відповідає за це сам.

І пригадався йому «паралельний» Очаків і його мешканці. Ось де в нього адреналін в голову бив. Там — життя, хоч і там осінь. А тут?!

Подзвонив Коляну на мобільний. Запитав про плани на вечір.

— Шо, випити хочеться? — здогадався приятель.

— Ну не просто випити, а дещо тобі розповісти!