Розділ «23»

— Що писати?

— Заяву. Я, такий-то, що проживаю за такою адресою, в стані сильного алкогольного отруєння сам сильно порізався кухонним ножем. Молодший лейтенант Ігнатенко В. І. провів зі мною бесіду про шкідливість п’янства. Претензій до міліції не маю. Дата. Підпис.

Ігор написав продиктоване і підняв очі на слідчого.

— А ви можете повернути мені лезо? — запитав.

— Нащо воно вам?

— На пам’ять.

— Взагалі-то я хотів його собі залишити, — зовсім по-дитячому визнав слідчий. — Це ж моя перша справа…

— Будь ласка, — попросив Ігор. — Справу ж ліквідовано! Пояснювальну я написав…

— Добре, — неохоче сказав слідчий. — Увечері занесу.

Ближче до обіду Ігор зробив ще одну спробу сісти, цього разу вдалу. Рана, звісно, ще боліла, але чи то біль послабшав, чи Ігор вже звик до нього.

Посидівши хвилин п’ять, Ігор знову ліг горілиць. Потім повторив цю вправу.

Повернулася мати. Принесла від сусідки баночку з-під майонезу з якоюсь маззю підозрілого жовтого кольору. Поставила мазь на тумбочку біля ліжка.

— Скажеш лікарю, нехай покладе на рану! — сказала. — Це на травах і гусячому жирі!

— Народна медицина? — єхидно поцікавився Ігор.

Олена Андріївна не відповіла, тільки докірливо подивилася на сина і вийшла.

Увечері, коли прийшов лікар, вона знову з’явилася в кімнаті Ігора і простежила, щоб рану помастили маззю. Лікар мазь спочатку понюхав, потім схвально кивнув головою, ніби за запахом визначив її користь, і більше жодних питань не ставив.

Після лікаря знову прийшов слідчий, приніс лезо. Коли міліціонер пішов, Ігор розреготався.

— Що з тобою? — в кімнату зазирнула Олена Андріївна.

— Та раптом відчув себе начальником, — пояснив син. — Всі мене відвідують, щось приносять, перев’язки роблять! Просто цирк!

— На похорон ще більше народу прийшло б, — саркастично зауважила мати. — От бачиш, з твоїм способом життя ти вже на ніж напоровся!