Розділ «10»

— В мене друга зміна, до дванадцятої буду вдома, а потім — на завод…

— Що ж ти там робиш, окрім того, що вино крадеш? — посміхнувся Ігор.

— Різноробочий я, — опустив очі Іван. — Мені навесні скерування в Миколаївський торгово-промисловий технікум дадуть, на виноробство. Вивчусь, буду технологом.

— Гаразд, сиди вдома. Я до дванадцятої повернусь, — сказав Ігор, сходив за кашкетом, надягнув його, подивився в дзеркало, і, кивнувши на прощання, вийшов на поріг будинку.

Іти за намальованим планом було напрочуд легко. Чим ближче підходив Ігор до базару, тим більше людей зустрічалося йому і тим більше якогось веселого, майже пташино-людського гаму дзвеніло в повітрі. Повз нього проїхали на велосипедах декілька молодих офіцерських чинів ПВС, один на ходу Ігору рукою помахав. Обігнала новенька коричнева «Побєда» з кругловидим рум’яним водієм.

Ігорю дуже хотілося зупинитися і хвилин п’ять пороздивлятися навколишній світ, на людей поглянути, на їх обличчя. Все здавалося йому трохи дивним, водночас і звичайним, і незвичайним, ніби старі кадри хроніки, розмальовані на комп’ютері в «кольоровий фільм». Та Ігор тримав свої бажання і свою цікавість під контролем, крокував чітко, карбуючи об тротуар кожний крок.

Нарешті помітив ворота, крізь які бадьоро впливав-витікав життєрадісний натовп: хто з кошиками, хто з мішками.

Справа двоє чоловіків в синіх ватянках приклеювали на дошку оголошень кольоровий плакат, на якому було зображено летючу кулю з чотирма ніжками. За чоловіками з плакатом жінка в робочому халаті такого самого кольору «одягала» на цвяшки свіжий номер газети в газетній вітрині зі скляними віконечками. Біля її ніг лежала мітла. Поки Ігор наблизився, вона закрила вітрину і почала протирати ганчіркою скло, щоб воно своєю прозорістю і чистотою сприяло утамуванню цікавості читачів.

Зупинившись перед плакатом, Ігор зрозумів, що побачена здалеку «куля з ніжками» була насправді першим штучним супутником Землі. Поряд з Ігорем зупинилося ще кілька цікавих. Скориставшись вагомим приводом для утамування своєї цікавості, Ігор озирнувся довкола. І зауважив неподалік ще двох міліціонерів у такій, як у нього, формі. Злякавшись можливої зустрічі з «колегами», він рішуче зайшов на територію базару, і ніби потрапив всередину вулика.

— Товаришу лейтенанте, спробуйте яблуко! — відразу «обійняла» його поглядом дебела молодиця з пухкими нафарбованими губами. Яблуко опинилося просто перед його носом. — Солодке, наче персик!

Ігорю здалося, що голос торговки, також солодкий і липкий, «наче персик», торкнувся і прилип до вуха, до щоки. Він посміхнувся трохи ніяково і, прямуючи далі повз центральний торговий ряд, заперечливо хитнув головою.

Звуки, гамір, голоси і слова оберталися довкола Ігора. Голова закрутилася. Він заплющив очі, зупинився. Відкрив очі. Відчуття незвичності та звукового уповільнення навколишнього не щезало. Ніби він, разом із присутніми тут людьми, був у акваріумі. Тільки замість води цей акваріум був наповнений дивним густим повітрям, в якому і тіла рухалися уповільнено, і слова лунали розтягнено, і тривали довше, а коли досягали вуха, ставали голоснішими, а потім, наче літак високо в небі, віддалялися і так само повільно стихали.

Ігор спробував закрити вуха пальцями. Закрив, подивився довкола, залишившись на мить без звука. Все стало нормальним: і люди, і вираз їх облич. Тільки по одягу можна було зрозуміти, що він перебуває в минулому столітті, по одягу та терезах, та різних базарних дрібницях.

— Товаришу лейтенант, ви п’ятдесят рублів не розміняєте? — повернулася до нього жінка з купюрою в товстих пальцях. Велике обличчя, накручене каштанове волосся, а зверху ще й шиньйончик.

— Вибачте, ні, — проговорив Ігор, прискоривши крок.

Помітив, що проходить через овочевий ряд. Хтось ненароком штовхнув його в бік і вибачився.

Ігору стало тісно і некомфортно. Побачивши прохід між рядами, він швидко перейшов на другу торгову «доріжку». Тут було менше людей, і торговки, здавалось, спокійніше ставляться до комерції. Терпляче роздивлялись людей, які проходили повз них, нічого не пропонували.

— Де рибний ряд? — запитав Ігор у бабусі, перед якою на бетонному прилавку були розкладені пучки добре помитої соковитої моркви.

— Он тама, — махнула вона рукою далі, направо. — Перед молоком і сиром.

Ігор пішов у вказаному напрямку. Власне, він туди і так йшов, але тепер його хода стала більш упевненою.