Сєра

— Містечка. Тут рукою подати, штук п'ятнадцять малих міст поряд і здорових

пегете, якими можна кататись і кататись. Турне на два місяці якраз вийде.

— Цюп, не сміши. Яке турне? Я тобі серйозно, а ти мені про радіо «Промінь». Ми

тут іще не розкрутились.

***

Зібралися до Цюпиної Поліграфістки. Вона пропонувала непогану турецьку

каву, нормальної якості друк і, головне, двадцять тисяч листівок за смішну ціну.

Потім наливала віскі, обіцяла приїхати в Містечко, подивитися, як там справи з

рекламними площами, і організувати для них щось справді масштабне. Потім

наливала ще, зрештою, прозоро натякала на груповуху, а через два дні, Сєра і Цюпа

отримали свої двадцять тисяч листівок.

Цього сонячного дня вони якраз збиралися зганяти на Київ за наступною

партією агіток. Цього разу — ніяких листівок, ними і так забите все Містечко.

Листівки валялися під ногами на вулицях, у всіх поштових скриньках, і сонячними

травневими днями вітер носив їх старими асфальтами замість осіннього листя.

Тим ранком палило сонце, завивав у вухах вітер, і кружляли в повітрі листівки,

а Сєра і Цюпа пливли в бік електрички, аби стрибнути на тягу, похмелитися там як

Маркіян Камиш “Сєра”

42

слід, завалитися за новим витком поліграфічної продукції і повернутися назад на