Сєра

40

Натовп схопив екстаз, зітканий з люті і несамовитої жаги вбивства. Молодика

відтіснили від стенду, посипалися удари, потім його викинули на вулицю, де

Біоміцин з друзями гнали ще півкілометра його скепсис: завзято і з люттю. Тим

часом, Сєра заспокоївся, привів себе до ладу і продовжував:

— Я назвав цей документ «Трипільський Літопис». І завдяки професору Цюпенко

ви переконалися у науковому підґрунті віри нашої! Ми — обрані Богом! Ми —

особливі! Ми — українці!

Скоро кипіння пристрасті і завзяття досягли відмітки абсолютного максимуму.

Зала волала в унісон із Сєрою, тітоньки билися у конвульсіях, підхоплюючи хвилі

трипільської аури, які випускав Сєра, розмахуючи руками.

Черга за брошурками до Цюпи не зменшувалася. Згодом, Сєра помітив

Шмальгаузена — той сидів позаду, інколи колупався в носі, пару разів кудись

виходив і повертався червоний, надягнув навушники і вирубився замертво. Він був

чи не єдиний у залі того дня, кому тонкі матерії трипільської аури були історично

по-барабану.

Слова пророка швидко передавалися з вуст у вуста. Зажевріла Божа іскра,

посіяна в головах, аби скоро вибухнути. Паства розійшлася. Цюпа мовчки ходив туди

й сюди, клацаючи щось у своєму Афоні, і вголос рахував напрацьоване за вечір бабло.

Шмальгаузен сопів. Проповідь закінчилась.