Сєра

увірвалися дев’яності, змітаючи на своєму шляху все, до чого він звик. Не було

більше в гостях піонерів і їхніх батьків, прибиральниць і шкільних вчителів.

Навколо мінявся світ, але Палац Культури не змінився ані на йоту. Для повної

автентики у холі не вистачало тільки портрету Андропова. Замість нього висів

прямокутний годинник з кислотними зеленими цифрами — яскрава згадка про

журнал «Електроніка» і неминуче освоєння космосу.

Ранніми ранками, з суворого похмілля, Біоміцин осатаніло кидав до багаття

«Критику концепції «комуністичного християнства», все нові і нові стоси

«Безбожника у станка». Він відчував, що переміг. Нація має звільнити себе від

комуністичної блювотини, хай навіть ніхто сюди і не ходитиме. Він ще не все спалив.

А після того, як спалить, обов’язково потрібно буде завезти правильну, національно-

свідому літературу. З цими думками Біоміцин спалив третину фондів. Але всім вже

було байдуже. Особливо, на праці радянських класиків.

Маркіян Камиш “Сєра”

26

Але нових книжок ніхто не прислав, а його зепе вистачало тільки на палену

водяру тутешнього ґатунку, яку не завжди сприймав навіть його загартований

організм. Біоміцин регулярно запрошував друзів прямо до читального залу, діставав

пляшку, урочисто стукав денцем об подряпаний стіл і виголошував коронне:

— Біомцин-н-н! Цин-н-н! Біле міцне!