Сєра

вчителі навколишніх шкіл, робітники та інтелігенція. Тоді він відчував життя.

Просили книжки і він зі щирою, п’яною від ранку посмішкою видавав Пушкіна,

Лермонтова, Шевченка, літературні часописи і журнали з яскравими ілюстраціями

про космос і гігантські зорельоти з надписом СРСР.

У Біоміцина було чим пишатися. З пихою згадував він вчинені за часів

перебудови диверсії. Тоді він часто палив книжки. Стояв, дивився на схід сонця,

думаючи про епоху, що відходить, про падаючі ярма, про Самостійність і Волю,

повторював вірші про багаття з книг і підкидував у помаранчеві язики полум’я праці

класиків ленінізму і мемуари партійних діячів. Палив і серед вранішніх променів

сонця жадібно нюхав попіл своїх ворогів.

Він навчився відрізняти запахи диму пожовклих від часу журналів

«Безбожник у станка» від товстих стосів «Всесвіту», з легкістю відрізняв підручники

з історії від грубезних томів радянської енциклопедії, автобіографії членів

політбюро від оповідань про життя і революційну діяльність Іліча. Запахи мішалися,

але він був свято певен у спільному знаменникові — так пахне його омріяне

дисидентство, на яке свого часу не вистачило духу, так пахне Незалежність.

Палив потроху, вибираючи найворожіші фоліанти радянської думки. Нюхав

примірник у фондах, принюхувався до корінця, водив кутікулами по жовтуватим

сторінкам і тяг на задній дворик ПК, де серед ранкової тиші палали багаття з книг.

Разом із димом його книжкових протестів до життя Містечка ексцентрично