Сєра

І розливав першу. Ніхто не розумів, чому він водяру називав Біоміцин. На

честь півзабутого радянського шмурдла, або ще чого. Але це був Біоміцин. І погоняло

в нього було таке.

***

Цюпа змотався до знайомої Поліграфістки, повернувся задоволений і з купою

листівок. Казав — взяв за дешево. Набрав Шмальгаузена, — «Чувак, не хочеш

підробити, фіглі тобі той картодром, і давай, дуй сюди, дунемо і зробиш, як два

пальці, заплачу нормально, фіглі там ті листівки роздавати?»

Шмальгаузен був явно не в захваті — все це серйозно тхнуло клоунадою,

навіть для нього. Але Цюпа атакував. Пообіцяв три штуки гривень, якщо він тиждень

роздаватиме листівки на жеде станції, біля ринку і решти найсимпатичніших місць

релігійної агітації. І саме три штуки, а не штуку, і все тому, аби Шмальгаузен

роздавав їх не як відморожений обсос, а як істинно віруюча людина, яка прагне

донести Трипілля, Сєрафима та Суса Христа до вух невіруючих і наставити їх на путь

істинний. Шмальгаузен почитав листівку і уявив себе на жеде: зустрічі з купою

знайомих, зі своїми київськими растаманами, ну і решту клоунади. Уявив дурнуваті

розпитування і попросив три п’ятсот. Цюпа відмовився. Сказав щось про

перспективи, потім дістав шаровари і вишиванку, нахабно заявив, що це —

обов’язкова форма. Це була остання крапля — Шмальгаузен сказав три п’ятсот, або

йдіть ви зі своїми трипільськими листівками в центральну Росію, і самі там їх