Сєра

листівки, зацікавились Трипільським аспектом православ’я і проблематикою

загалом, пообіцяли прийти. Але цей промінь надії залишився поодиноким: знову і

знову люди проходили повз, цілком відсторонені від десниці Господа Бога і пророків

його.

Пройшло пару годин, і Шмальгаузен помітив — він тут не один — листівки

роздає ще один мужик. Зі старезним речмішком за плечима, у великих окулярах і

потяганій сорочці. Загалом, схожий на радянського інженера, який пробує впарити

рештки промислових таємниць Імперії Зла всім охочим прямо на вокзалі.

Шмаль вирішив, що Цюпа не пожлобився і найняв відразу двох чуваків

роздавати листівки, і вирішив спитати скільки пообіцяли заплатити йому. Чувак був

всяко схожий на крішнаїта, ну, в плані пропорцій харя-рама. Шмаль підплив ближче…

ні, це не Цюпині листівки, навіть не відкриття нового мінімаркету з фантастичними

знижками, а щось на східну тематику. Якась сансара, тільки без праісторії, просто

холоднокровні медитації. Шмаль спостерігав за інженером не шуганих сансарою

провінційних душ. І згодом зрозумів, у чому була його, Шмаля, стратегічна помилка.

Інженер окучував тільки бабунь і чуваків лохуватого вигляду. Ну, таких, які носять

пацаваті підліткові вусики, заправляють светр у спортивні штані і певні того, що

прищі на все їбло — ніяк не від Лукавого і дуже сексі. Лохів, які пшикаються

термоядерними китайськими дейзіками, а в нагрудній кишені сорочки по три роки

зберігають один-єдиний гандон, з надією колись його використати.