Сєра

роздавайте, на вокзалах. Цюпа трохи подумав і погодився на три п’ятсот.

***

Раннім ранком сонячного квітня, сонний Шмальгаузен у вишиванці,

підкачаних шароварах і кедах роздавав листівки Української Церкви Трипільського

Патріархату на залізничній станції. Але листівки ніхто не брав. Шмальгаузен почав

хвилюватися. Чорт, люди, це ж квиток прямо у світлі Божі хороми, прямо на

холодний мармур амфітеатрів і палаток з їствами і ряснотами Царства Небесного!

Проте, на словах виходило кепсько: тексту брошурки Шмальгаузен рішуче не

пам’ятав, плутався у назвах, вірно знав тільки те, що Сєрафим — світло і надія

скоцюбленого безбожжям світу і нації української.

Пробував підкочуватись до бабок, густо навантажених грибами і ягодами.

Підійшов до мужика у вишиванці, який суворістю погляду скидався на

Маркіян Камиш “Сєра”

27

оберпрокурора Святійшого Синоду, як мінімум. Мужик листівку взяв і залишився

задоволений, якщо не суттю пропозиції, то національною обгорткою. Пообіцяв

прийти.

Зрештою, Шмальгаузена схопив відчай — листівки перестали брати взагалі і

він викинув жменю агіток у повітря, галасно питаючи весь вокзал, чи є тут патріоти

України? Виявилося, декілька є. Троє мужиків підійшли до нього, допомогли зібрати