Сєра

— Цюп, де ми?

— Це Вільча.

— Цюп… пішли назад. Ми тут шосту годину тиняємось. Це вже Зона

Чорнобильська. Зараз погранці нас хапнуть, і все — па-па. Загримим раніш

облави.

Цюпа тягнув час, ходив жеде платформою у своїй дизайнерській футболці з

ведмедями і пробував піймати зв'язок. Сєра зрозумів, що за ці півроку його друг

зовсім не змінився. Зрештою, зв'язок знайшовся. Знайшлося і п’ять пропущених від

Шмальгаузена і навіть одна есемеска: «Атас мужики, нас накрили. Не вертайтесь у

цей свинарник». Цюпа глянув на Сєру: довго, прискіпливо і однозначно.

— Шо, Цюп, хана?

— Ага. Ти думаєш, чого я тебе сюди з собою попер?

— Чорт. А Шмальгаузена чо не взяв?!

— А ми домовилися, що він буде на шухері і якщо що — повідомить.

— А інші?

— На хуй інших. Є тільки ми.

— А бабло?!

— Тихо, бабло у мене з собою. Сімсот штук. І нички.

— Нички?

— Ти думаєш чого я постійно звалював. Я тут хавки нам приникав. Спорядження.