Сєра

Він дивився, як день у день Капітан ганяє крізь заслони джунглів, завозячи

стратегічні запаси хавчику, контрацептивів та інших товарів господарчого вжитку.

Капітан став Адміністратором проекту, новим життям і серцем Трипілля, топ-

менеджером відродження найславніших сторінок українського енеоліту. Він був

Ісусом Христом, який годував рибинами, хлібом, тушняком і мівіною триста

голодних рил, які щодень впахували на будівництві зразкового благоустрою.

Капітан зникав, а потім — вертався знову. І знову. Як циклічні цьоми

баскетбольного м’яча об палкий асфальт пекучого серпневого дня. А дні тут були

пекучі. Машкара гризла спітнілі тіла трипільців, залітала до Палацу. Комарі навіть

погризли Цюпі член, коли він сів накласти купу пару днів тому.

Все це зводило з глузду. Всі ці тіла на будівництві, всі його закумарені думи,

всі болотисті сонячні миті. Цюпа нагадував похмурого колонізатора, який

відсторонено втикає на будівництво епохи крізь вікна прохолодної фазенди.

Але ж перемога була так близько! Все ця йобана лярва, яка взялася лютою

помстою за їхню шарагу. Цюпа щораз повертався до того зловісного дня, коли він

прийшов у гості до Сєри, трохи накурений і трохи напитий, коли втирав

чорнобривцям про чорнобильців, коли закинув до рота жуйку і завалився в храм

Божий. Коли Сєра записав її сповідь. Все це видавалося веселим і заповзятим трешем,

але тепер вони тут — у їбінях. Втікачі від суворого режиму зв’язків і блату. Чи варте

воно було того? Чорт забирай, звісно варте! До речі, тепер ніщо не тримає вальнути