Сєра

його. Про енергію духа трипільського. Про фізичні виміри її. Про наснагу до

збільшення енергій наших, загублених гріховністю душ. За сим, проголошую

ймення Патріархату Трипільського волею Господа і домівкою вірних його.

Ауроскопія знову пройшла вдало, хоча радіометр вони так і не поладнали. Сєра,

вдаючи епілептика, з трясця-рухами ходив залою, а Цюпа — тягав ауроскоп і при

наближенні до амулетів найвірніших, радіометр іноді пищав, рахуючи кілотонни

трипільського сяйва. Як би там не було, але до Цюпиного прибору лаштувалася

гігантських розмірів хаотична черга.

За діагностику по аурі брали триста гривень з рила. Ще п’ятдесят — за

брошурку «Аура Трипілля». Шмальгаузен за сусіднім стендом парив нові амулети, які

Гриша зробив з останніх уламків. Таким нехитрим штибом за пару годин зібрали на

два новеньких део ланоси. Здавалося б — привід радіти, але коли всі розійшлись,

намалювалась серйозна проблема: закінчився радіоактивний метал.

І нового було взяти ніде. Гриша розводив руками. Сєра і Цюпа рвали на собі

волосся, а Шмальгаузен сидів на стільці, слухав Боба Марлі і колупався в носі.

— Гриш, ну що, взагалі ніяких варіантів? Ти зовсім не знаєш де тут може бути

нормальний шматок радіоактивного металу?

— Ну, є одне місце. Найзеленіше місто Європи.

— Яке?!

— Прип’ять.