Сєра

похуїстичним виглядом — човгає старими кедами по асфальту. Біоміцин суворо

марширує, закутаний у мохнатий снайперський костюм, з камуфляжним рюкзаком

за плечима і сокирою на поясі.

Вони сідають у маршрутку, а водій звик возити тільки сонних бабуньок, які за

день розпродали всі запаси отруйних грибів і, натомлені від спеки, повертаються до

своїх затишних поліських хатинок. Водій тихо заводить свій роздовбаний мерседес-

транспортер, докурює червону прилуку, досьорбує рейсову каву і в дзеркало бачить

чувака в снайперському костюмі, який розсівся у салоні.

Шмальгаузен, непомірно вдаваними флегмами, пробує показати, що нічого

екстраординарного не відбувається, водій каже «бля», закурює ще одну,

розвертається і з охуїванням розглядає Біоміцина:

— Мужик, а ти шо, снайпер?

Пасажири підтримують водієвий екстаз, а одна бабуня навіть мурмоче щось про

Сатану, похапцем тричі хреститься і відвертається до вікна.

Біоміцин розуміє, що їхня карта бита, що маскування ніфіга не діє, що от прямо

тут їх і здадуть військовому патрулю, зривається з місця, силою хапає Шмальгаузена

за бари і тягне до дверей. Шмальгаузен пробує відбиватися, але Біоміцин тягне

сильно і певно.

Шмаль губить Цюпину брошурку, яку йому так і не дали нормально почитати. Біо

витягає його з маршрутки і, голосно волаючи «Біжи-и-и-и-и!», ломиться крізь натовп