Сєра

запрошувати старих приятелів зі столиці, тому він просто завалився до Сєри на

веранду з купою бухла, позвав Шмальгаузена і Гришу. Цього вже з головою

достатньо, аби створити атмосферу свята.

— Я попереджаю, Цюп. Ти — мій друг. І тому у цей магічний день я хочу випити

за твою феноменальних успіхів релігійну тушу. І дарую тобі справжню

бейсбольну биту. За допомогою цього чудового засобу ти зможеш не тільки

захистити Бога, але й відчувати себе комфортніше вдома.

— Зброя Бога?

— Типу да.

— А бантик навіщо?

— Пікантний нюанс. Знаєш, аби було видно, шо я не остання свинота і цю биту

не двадцять хвилин назад купив, а типу пам’ятав про тебе. Подарункова

упаковка.

— Я оцінив. Ну то шо, бахнемо?

***

І вони бахнули. Причому так, що ранком оклигали прямо у церкві, а

Шмальгаузена знайти не змогли. Слава Богу — знайшли водичку і якось дісталися до

машини, минаючі абрикос, на якому хтось рясно розвішав святкові стрічки з

туалетного паперу. Сєрина тачка виглядала, як після поїздки крізь всі ліси Амазонії.

На передньому сидінні валялась бейсбольна бита, загорнута у подарунковий бантик.