Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

І раптом вогонь змінився. Стократ побачив, як у багатті сплітаються гілки, всіяні білими квітами, як кручені вусики тягнуться в небо й не можуть дістати. Минула мить — і вогонь засичав, обгризаючи й пожираючи гілку з білими квітами.

Стократ смикнув ніздрями. Ілюзія була така сильна, що йому привидівся запах горілих квітів.

— Отак це було, — сказала дівчинка.

— Красиво й необразливо. Я мало бачив людей, здатних творити вогненні міражі…

— Це не міраж. Це реальність! Там були справжні квіти! І якби я впоралася з вогнем — тепер на місці багаття був би квітучий кущ, у мене вже виходило, я можу тобі довести!

— Не треба, — сказав Стократ.

— Ти мені не віриш? Ти сліпий, самозакоханий дурень, якщо віриш тільки в те, що бачиш!

— Чи не занадто грубо?

— А хоч би й так! — вона розчервонілася, очі сухо блищали. — Я втратила силу… Після того, що сталося на пожежі, я мушу відпочити… Але я доведу тобі, що це правда.

Стократ покірно кивнув.

— Ти все одно не віриш, — сказала вона іншим голосом, тихим і безнадійним. — Так, я граюся з вогнем. Тчу з вогню, ніби з ниток. Я шию з вогню, наче з тканини. Але не все вдається зразу, розумієш! Ткач плутає нитки, кравець помиляється з міркою. Усі помиляються, поки вчаться.

— Але в тебе згорів будинок.

— Бо мене ніхто не вчив, — сказала вона тужливо. — Якби мені вчитель показав, як правильно…

Вона подивилася на свої долоні, недавно помиті, та все одно вимащені попелом.

— Батьки мені забороняли. Карали за гру з вогнем. Вони не розуміли, навіщо це треба. А я можу збудувати ціле місто з вогню. Я можу збудувати цілий світ з вогню, мені тільки треба навчитися!

— Навіщо було палити будинок? Хіба не краще розпалити в полі велике вогнище?

— Не можна, — вона подивилась на нього, як на недоумкуватого. — Будинок — це не просто стіни й балки. Будинок — це осередок життя. Щоб збудувати з вогню новий будинок, треба підпалити старий. Краще — дуже старий. Ще краще — такий, де багато людей жили, ночували, відпочивали, грілися. Любилися. А на місці простого багаття можна виростити кущ і не більше.

— Слухай, — сказав Стократ, — ти могла б це показувати… як розвагу для людей. У каміні, наприклад. Тебе будь-який трактирник найняв би за їжу, а може, й за гроші.

Вона подивилася на нього майже з ненавистю:

— Ти знущаєшся? Це не фокуси! Це мистецтво!