Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Навіщо?

— Думаю, щоб віддати за дружину спадкоємцеві й прибрати до рук володіння Грана. Тамтешній князь — дуже рішучий… чоловік. І недосить розумний.

— Спадкоємиця володаря — не я! Спадкоємець — старший син, він…

— Якщо він ще живий.

— Вони що, убиватимуть дітей?!

— Князь Приріччя — злісний дурень. Він не врахував інтересів Вивороту. Його люди будуть тут рано чи…

Задрижала земля. Новий загін вершників проскакав від переправи.

— Оце так, — пошепки сказав Стократ. — Я знав, що Виворіт свого не пропустить.

Дан мовчки підкинув поліно в багаття.

— Дров геть не лишилося, — сказав Стократ. — Дане, візьми сокиру й займися ділом, будь ласка.

Хлопчак безнадійно глянув на Світ. Та кивнула. Дан узяв сокиру й пішов у хащу, і незабаром звідти почулися удари: хлопець рубав так люто й сильно, що під його сокирою, звичайно ж, валилися сотнями переможені вороги на чолі зі Стократом. Поки що уявні.

Світ присунулася ближче до вогню. Стократ сів на мох, схрестивши ноги.

— Тебе більше не морозить?

Вона хитнула головою.

— Чого ти вирішила, що це хвороба?

Вона глянула неприязно.

— Це більше схоже на прокляття, — сказав Стократ. — Чи на благословення… Раніше в тебе ніколи не з’являлася карта на шкірі?

— Смієшся?

Дан цюкав сокирою, бурмочучи під ніс нерозбірливі прокльони. Світ мовчала, не бажаючи ставити своє запитання, яке дедалі дужче пекло їй язика й піднебіння, і вона нарешті не витримала:

— Що ж буде далі?