Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Бачу, — вона примостила свою дитину на ліжку й узялася розповивати дівчинку. — А сивий, як лунь… Що, в лісі діти на гілках ростуть?

Нарешті розгорнулася ковдра.

— Шкіра ж яка біла, наче молоко, — задоволено сказала жінка. — Твоя?

— Ні.

— Бачу, що ні, ти смаглявий… А гарне яке дівчаточко, красуня виросте… Чого стоїш?

— У мене є гроші, — сказав Стократ. — Я можу залишити відразу… за кілька років.

Жінка прищулилася:

— Це добре… А володареві що скажемо? Звідки приплід?

Стократ знизав плечима.

— Добре, — жінка засміялась. — У мене цей п’ятий, а де п’ятеро, там і шоста, не пропадемо…

Вона раптом весело підморгнула:

— Гранові скажу — теж його! Він їх не рахує, поки щедрий…

— Дякую, — сказав Стократ.

— Як її звати? — жінка приклала дитину до грудей, і дівчинка заходилася ссати, наче сто років не їла.

— Світ.

— Гм. Світлана? Світодара?

— Просто Світ, — сказав Стократ.

Виходячи, він затримався надворі коло входу до будинку. Озирнувшись, витяг меча, встромив у землю поміж корінням хирлявої берези.

— Стій тут, поки не підеш на дрова. І щороку в день смерті вдови — плач, убивце!

Клинок очистився й погас. Береза хитнула вітами, наче хотіла щось сказати. Стократ сховав зброю й подався до брами.