Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Іди.

Він повернувся й пішов стежкою вниз.

— Стривай!

Хвіртка заскреготіла засувами й загуркотіла ланцюгом.

Вона — вдова купця. Той помер, не виплативши боргів. Вона продала будинок у місті й переїхала сюди: тут недорого жити, але страшно. На самому кордоні Гранових володінь узимку докучають вовки, влітку браконьєри. На щастя, розбійників немає. Чатує рубіжна варта.

Усе це Стократ частково почув, частково домислив; він стояв на порозі доглянутого, на вигляд заможного будинку. Тому ще помітніший був безлад — кинуті ганчірки, підсохлі калюжі на підлозі, перекинутий кошик з шиттям. Жінка дивилася на нього запаленими, глибоко запалими очима.

— Ти справді чаклун?

— Так.

— Ти допоможеш мені?

У Стократових вухах болісно відгукнулося луною: «Ти допоможеш нам? Ти ж можеш нам допомогти?!»

— Що в тебе сталося?

— Ходімо…

Він витер чоботи об постілку біля дверей. Ступаючи по чисто вимитих східцях, вийшов за нею на другий поверх.

На ліжку лежала дитина, загорнена в ковдру. Стократ зупинився, здивований.

— Я знайшла її в лісі, — сказала жінка.

Стократ насупився.

«… Я знайшов його в лісі, — сказав волоцюга в приймальні виховного будинку. — Якась сука викинула на загибель, замість щоб однести до притулку! Ось, беріть, він ще живий…»

— Пане? — з тривогою спитала жінка.

— Підкинута, — повторив він зітхаючи. — Хочеш, щоб я її відвіз у виховний будинок?

Жінка дивно на нього подивилась. І розгорнула ковдру. Маленька дівчинка, не більше місяця їй, прокинулася й жалібно запищала.