Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

За поясом у нього стирчав кинджал, погано відтертий від свіжої крові. Стократ мовчав.

— Забирай! — хлопець відступав до вікна. — А що?

— Де вона? — запитав Стократ.

— Вона на мене напала! Вона напала, у неї ніж…

Хлопець замовк назавжди. З горла його не вирвався навіть хрип; він упав на свій мішок, заливаючи кров’ю монети, дрібнички й мідну фігурку журавля з позолоченим дзьобом.

Стократ стяг зубами рукавички. Витер лезо об куртку вбитого. Сховав у піхви не дивлячись.

Пішов нагору, понад усе бажаючи не підніматися туди ніколи. Повернутися й піти, і все забути.

Мертва вдова лежала коло ліжка.

Жива дівчинка, закутана в ковдру, спала в запічку труби від печі. Вона не прокинулася, коли прийшов убивця. Вона не розплющила очей, коли повернувся Стократ.

Він узяв її на руки й довго тримав, слухаючи, як вона дихає. І як б’ється її серце.

Він тримав на руках свій Світ, схований у людську оболонку. Уразливий, теплий, смертний світ.

І гадки не мав, що тепер робити.

— Годувальниця? Так от, у селі коло замку неодмінно хтось годує, там бастардів володаря народжується щороку по десятку! Ну добре, не по десятку, але годувальницю знайдете. А що за дитина? Підкинута? Ти ба…

Вартовий при брамі був балакучий і незагрозливий на вигляд, хоч Стократ одразу оцінив і його меч, і манеру триматися. Такий за мить з базіки перетвориться на воїна; Стократові стало легше на душі.

Світ такий небезпечний. Світ такий тендітний. Світ.

Попід лунким склепінням він зайшов у браму, повернув праворуч, корячись чуттю, і через кілька хвилин стукав у двері міцного будиночка під унутрішньою стіною. Йому відчинила жінка в білій просторій сорочці, з дитиною на руках.

Почувши запах молока, дівчинка прокинулась і розкричалася.

— Яке охляле, — невдоволено сказала жінка, беручи дитя на руки. — Де взяв, старий?

Стократ здивувався.

— У лісі, — відповів не замислюючись. — Я не такий старий, молодичко.