Розділ «VI»

– Ото маєш! – сплеснув руками Шандор. – Відразу до пекла! Мені здається, ви забагато уваги приділяєте одному нещасному малюнкові.

– Цей нещасний малюнок став прапором – естетичною декларацією цілої мистецької течії. Це взагалі в дусі нашої епохи: одна людина може зруйнувати своїми ідеями світ, друга – врятувати його, – Матей важко зітхнув і гостро закінчив:

– Коли чорний квадрат нас накриє, то це буде кінець. І тоді пізно щось робити.

Марек виразно подивився на нього, перевів очі на Магду, на Штаубе. Тоді махнув рукою, неначе бовкнув зайвого:

– Я не митець, не мистецтвознавець, проте згоден на сто відсотків: «Чорний квадрат» – страшний симптом. Але до чого тут митець? У чому його провина? Що він відчув катастрофу й попередив про неї? Таж не він її створив!

– Симптом не хвороба. Треба шукати нових форм. Усе таке мінливе. От ми, сидимо разом, п’ємо каву, сміємось. А де будемо за рік? – Роман обвів поглядом товариство. – Барон поїде робити військову кар’єру в Австрії. Я матиму практику в якомусь Богом забутому кутку. Брат ще вчитиметься. Пані Ядвіга бавитиме дитину. Шандор до Будапешта повернеться й малюватиме там. Хіба тільки дівчата – якщо вступлять – навчатимуться тут, у консерваторії. І Матей викладатиме в університеті. Друзі, мені з вами сумно розставатися.

Роман казав ніби й жартома, але ніхто вже не сміявся, і промову він закінчив пропозицією:

– Тож випиймо цю каву не просто так, а за нашу дружбу!

– Кава з тостом! – засміялася Дора.

– Ні, з тістом! Тобто з тістечками!

– А «Чорний квадрат» можна замалювати.

– Або просто забути про нього…

– Змінімо тему.

– Пані Ядвіго, а ви про що хотіли б поговорити?

Кравчиня трохи розгубилася. Її біле обличчя прикрасили червоні плями рум’янцю:

– Не знаю… Про кіно… Чи про танці…

– То який фільм вас так захопив?

Ядзя опустила очі й знітилася:

– «Волоцюги»[9]…

– О!