Розділ «XXVІ»

– Не треба ніякого лікаря. Це тиск… – ледве ворушачи губами, вицідив фон Штаубе.

Магда похапцем накинула пеньюар:

– Я миттю!

І кинулася до кухні, де зберігалася аптечка. Принесла склянку води і якісь ліки.

З ображеним та розгубленим виглядом барон слухняно проковтнув пігулку, з гідністю запив прохолодною водою і презирливо глянув на жінку: мовляв, не варта ти мого кохання. Уставши, вдав, що не годен іти сам, і Магда, коли вони ступали сходами, ніжно підтримувала його під руку. А тоді завела до кімнати, квапливо розстелила постіль, допомогла роздягтися, скинути взуття, уклала в ліжко і дбайливо підіткнула ковдру. Сумно подивилася:

– Ти певен, що не треба лікаря? З тиском жартувати не можна.

– Не хвилюйся, люба. Зі мною все буде гаразд. У штабі… – затнувся, наче міг проговоритися й вибовкати військову таємницю, – сьогодні був дуже напружений день. Працюємо, не шкодуючи сил. Війна, небезпека…

– Я розумію. Війна, небезпека… – повторила спочутливо. – На добраніч!

І тихенько випливла з кімнати.

Французький коньяк був чудовий, запашний, із секретним трав’яним настоєм. Він і допоміг Магді вислизнути з пітних баронових обіймів.

Уранці вона турботливо спитала:

– Як почуваєшся, Генриху? Як тиск? Тобі треба неодмінно відвідати лікаря. З тиском не жартують.

– Не хвилюйся, люба. Сьогодні мені набагато краще.

За сніданком, не поспішаючи з кавою й приязно дивлячись на барона, Магда промовила:

– Здається, Генриху, я знаю причину твого тиску. Ти рознервувався, бо не міг зрадити дружину. А тут я, дурна, влаштувала тобі стриптиз. Пробач мені! Який ти шляхетний! Які високі почуття маєш до родини!

Фон Штаубе підозріливо глянув на Магду, що співала двозначні дифірамби, – ні, не видно, щоб глузувала.

Після цього випадку жити стало спокійніше. Ніхто під дверима Магдиної спальні більше не канючив.

Не минуло й двох тижнів, як рудий денщик уже виносив шкіряні здоровезні валізи й радісно вантажив у багажник блискучого чорного «мерседеса». За якісь заслуги фон Штаубе дістав підвищення й повертався до Берліна.

Під час прощальної вечері запропонував Магді їхати з ним, однак та ввічливо відмовилася.

– Ти знову припускаєшся помилки. Шкодуватимеш, та буде пізно. Я допоможу тобі влаштуватися. Навчатимеш дітей музики.