Розділ «ХХІ»

– Хіба ні? Ви розумний чоловік. Я скажу вам те, чого не насмілюся довірити навіть найліпшій подрузі. Ви знаєте про мене все: це ваші «службові обов’язки». Ви знали, хто я, і повернули мене в рідну домівку. Ви зайда, а цей будинок мій. Це моє місто. Я тут народилася, жила з родиною, мала друзів. Моїх невинних батьків знищили без суду. Помер чоловік. Я втратила дитину. Я не знаю, що з моїми братами. Не знаю, де дитина й жінка мого брата Марека. Люди казали, що їх посадили в машину без речей і повезли невідь-куди. Ніби який вантаж. Де я їх маю шукати?

Він мовчки слухав.

– Хіба ви не бачите, що я ношу жалобну сукню? Два роки має тривати жалоба по чоловікові… А тут і батьків не стало… Мої душа й тіло скалічені. Несила жити й дихати… Я відкрита рана, бо не маю більше минулого й не матиму майбутнього. Іноді навіть не усвідомлюю, на якому світі перебуваю. Наче опинилась у чорному порожньому тунелі. Чи зможе щось змінитися в моєму житті? З вашої ласки я повернулася сюди. Будинок, де ми мешкали з чоловіком, зруйновано. А друзі… Я не хочу порядних людей наражати на небезпеку через спілкування зі мною. Для вашої влади я персона нон ґрата. Хіба я можу дати вам те, чого ви прагнете?

– Я тебе кохаю, – Марчевський обняв її обережно та ніжно, пригорнувши до себе. – Я все розумію, тобі потрібен час… Я зроблю все, що в моїй силі, спробую розшукати твою братову з дитиною. Але найголовніше тепер – урятувати тебе. Значить, треба поміняти прізвище. Твій чоловік був членом націоналістичної терористичної організації. Не дивися на мене так. Це правда. Він не втаємничував тебе у свої темні справи – значить, не хотів ризикувати. Далекоглядний пан. Я пропоную завтра ж розписатися. Іншої ради нема.

Григорій підхопив Магду, відніс на ліжко, старанно вкрив її і ліг поруч.

На диво, вони швидко позасинали, а зранку майор покликав денщика й переділив обов’язки. Відтепер мити підлогу, готувати їсти й виконувати всяку чорну роботу мав денщик. А Магда й далі мусить витирати порох, мити посуд (бо порцеляна не для чоловічих рук), грати для товариша майора на піаніно й видавати харчі з комори.

Ображений хлопець, проходячи повз Магду на кухню, презирливо процідив крізь зуби:

– Ну ти й профура!

А вже ввечері стояв перед нею, виструнчившись, і пані Марчевська все йому великодушно пробачила. Минув ще тиждень, і він поїхав служити в Росію, до іншої частини. Григорій, як і Матей, був чоловік передбачливий та обережний.

Удень Магда здебільшого мовчала. Але якось запитала:

– За що розстріляли моїх батьків?

Майор суворо відповів:

– Лес рубят – щепки летят[15], – а потім наче схаменувся: – Твоїм батькам не пощастило. Вони потрапили в жорна. Ти уникла їх випадково. Що вдієш, радянську владу треба встановлювати швидкими темпами. Буржуям голови скрутити. Розумієш? Задля світлого майбутнього треба йти на якісь жертви.

– Лікар – буржуй?

– Він був не просто лікар, а власник кабінету. Належав до націоналістичної організації.

– Ох, мені здається, ваша влада…

– Кажи: наша влада, – виправив він.

– Ні, ваша. Бо це страшна чорна діра, яка поглинає все, не розбираючи. Бездушна страшна сила. Як «Чорний квадрат» Малевича. Кінець усьому!

– Не кажи дурниць і не приплутуй ніяких квадратів і Малевичів.

Майор на все мав залізні пояснення, і Магду це дратувало. Але мусила терпіти, бо знала: Григорій – по-своєму добрий і порядний чоловік, хоч і зіпсований пролетарською ідеологією.