Розділ «ХХІ»

– Наприклад, віднести прати речі, оплатити рахунки…

– Так, це я зможу.

– А що не зможете?

Вона промовчала, і майор зрозумів. Посміхнувся іронічно:

– Службові обов’язки в нас виконують тільки надійні, перевірені працівники. І їх вистачає. А тепер покажіть, як ви вмієте прибирати.

Якби Кася побачила вправність Магдиних рухів, то не повірила б очам, але доглядання коханого Матея допомогло цій метаморфозі. Мусила стати і куховаркою, і покоївкою, і пралею, і сестрою-жалібницею, а також прохачкою-жебрачкою, бо вкрай були потрібні гроші, яких не вистачало навіть на ліки. Щоправда, харчами вона не дуже журилася, бо хворий майже нічого не їв. Тричі на день їй доводилося думати, чим нагодувати чоловіка, але вона нічого не знаходила. Так уже склалося… Бігала містом, благала дати ще в борг, молила почекати, обіцяла повернути, хоч не знала напевно, чи поверне. Більшість знайомців спочували її біді, позичали, а може, сподівалися, що розрахуються її батьки, зглянуться на доньчині страждання.

А тепер чужий владний чоловік сидить у татковому кріслі й спостерігає, як з вологою ганчіркою в руках вона сновигає залою, ні на хвильку не спиняючи нервового, спішного прибирання.

Тільки-но Магда зайшла в рідну домівку, як їй відразу полегшало на серці: усе так само, як і раніше. Усі речі на місці. Під склом серед фоліантів у дорогих шкіряних оправах скромно заховався альбом з родинними фотокартками – чи не найдорожча річ у цій залі.

Пурхала пташкою, прибираючи скрізь, миючи підлогу, витираючи книжкові шафи, статуетки, проте обходячи піаніно. Незрозуміла сила наче втримувала її, не давала торкатися інструмента. Нарешті наважилася, попестила його рукою і змахнула порох. Блискуча поверхня прохолодою відгукнулася на ласку. І сталося те, чого вона боялася найбільше, аж до завмирання серця: неслухняні руки похапцем відкинули кришку, брудна волога ганчірка впала на підлогу – і Магда звично присіла до клавіатури. Пальці самі забігали по клавішах, наче й не було тих довгих місяців тиші, непоправних утрат, повного спустошення та відчаю.

Залунала «Серенада» Шуберта. Живий і щасливий, у своєму старенькому костюмі, Матей присів поруч – не хвилюйтеся, моя панно, я впіймаю мелодію – і заграв свою партію, яку чула тепер лише вона. З очей бризнули радісні сльози. Як же скучила вона за своїм попереднім життям, коли батько з матір’ю звично сперечалися, люба матуся сердилася, татусь її заспокоював, проте між ними панувало кохання – вона це знала.

Нарешті Магда перестала грати – і Матей зник. І зала стала чорною. І чужий чоловік сидів у татковому кріслі, спочутливо дивлячись на неї. Раптом жінка вирішила не критися:

– Вибачте, пане, але це піаніно було колись моїм…

– Я знаю, громадянко Бацевич, що ця квартира належала вашим батькам. А тепер, Магдо Бацевич, у дівоцтві Свідзинська, признавайтеся: що вам треба в квартирі радянського офіцера?

Повільно підвела голову – в її очах ні здивування, ані страху. А він – потонув у тих очах назавжди.

Так Магда повернулась у власну квартиру.

Уже по обіді вона перевезла на службовій машині майора Марчевського речі до своєї колишньої кімнати. І відразу стала до виконання своїх обов’язків. Дарма що була неділя.

Першої ж ночі товариш майор вибив кулаком защіпку на дверях і зайшов до її спальні. Магда стояла біля вікна і навіть не збентежилася, не ворухнулася. Його запал згас. Він опинився в чужинському королівстві з незвичними законами, і треба було або йти геть, або пристосовуватися до іншого, не зовсім зрозумілого, але такого привабливого життя. Приймати його. Коритися йому.

Він теж підійшов до вікна і став коло неї. Місто не спало. Ще світилися тисячами зір вікна, хоч перехожих не було. Пусті вулиці, провулки, двори. Сумні й порожні очі жінки, що стоїть поруч, спокійно й легко дихаючи. Магда повернулася до Марчевського і глянула йому в очі:

– Я чекала на вас, знала, що прийдете… Вірю, що це не забаг, не примха. У вашому відомстві безліч вродливих жінок, і досить вам пальцем кивнути, щоб котрась із них опинилася у вашому ліжку. Але… але вам хочеться чогось іншого. Чи не так?

Вона неначе читала його думки. Здавалося, ця юна вдова відчувала навіть його підсвідомі прагнення.