Розділ «Назад. Відтінки чорного»

Але страх повторити Миронову долю приборкав обох донорів, і вони з великим запалом узялися до праці.

Ілля вигадав історію, яка ставала тлом всієї саги й дуже гармонійно продовжувала задум попередніх творів. У новому романі теж можна було мандрувати часом і знаходити несподівані виходи із заплутаних ситуацій.

Даміра − дівчина-андроїд. Вона народилася, точніше, її було створено в лабораторіях майбутнього. На той час на землі існувало три раси: люди, роботи й андроїди. І якщо з першими двома все ясно, то треті теж були начебто люди, але люди, народжені в неприродний спосіб у дослідних інститутах. Колись подібну історію у своїй книжці описав відомий фантаст Саймак, і Аврора не оминула нагоди дорікнути Іллі, мовляв, схоже на плагіат. Однак він легко виправдався. По-перше, це було лише тло, лише можливість пояснити появу такої дивної особи, як Даміра, а по-друге, його андроїди дуже відрізнялися від Саймакових. І якщо в того письменника вони геть позбавлені самостійної репродуктивної функції, себто не здатні відтворювати подібних до себе, то Іллевих андроїдів відрізняє від звичайних людей лише таємниця їхнього народження.

Та були й нюанси. Попри начебто відсутність відмінностей, у суспільстві панувала кастовість, і всі андроїди існували окремо від людей, як, зрештою, і роботи. Якщо останні мали задовольняти механічні потреби суспільства, то андроїди через свою дужість і витривалість виконували переважно роботу, що потребувала застосування фізичної сили. Вони стали своєрідними кшатріями − кастою воїнів.

А людство не змінилося. Навіть у майбутньому, в епоху розвинених технологій, не вщухали війни та міжусобиці, ба більше − вони ставали жорстокіші і ще жахливіші через розмаїття нових видів зброї. Тому андроїдів гинуло дедалі більше − і жінок, і чоловіків. А оскільки вони розмножувалися і природним, і лабораторним шляхами, то спочатку на такі розтрати ресурсів мало хто зважав. Та андроїди, незважаючи на свою подвійну природу, таки залишалися людьми, живими істотами з плоті та крові, а головне − на відміну від роботів, вони вміли мислити, творити, відчувати. Тому зрештою сталося неминуче: ці дивні істоти збунтувалися й оголосили війну людям, які нещадно експлуатували їх у своїх цілях.

Що тоді почалося, можна лише уявити! Ілля зібрав увесь свій талант, щоб описати наслідки жахливої катастрофи. Але це був лише початок історії Даміри. Дівчина-андроїд, поранена в бою, позначена шрамом на обличчі, випадково знаходить іще не зовсім завершений винахід одного науковця, який сильно постраждав під час нападу андроїдів на дослідницький інститут людей, який вони вважали стратегічним об’єктом (адже створювали там свою найстрашнішу зброю). Пристрій працював, і з’ясувалося, що це мініатюрна машина часу. Випадково натиснувши якусь кнопку, Даміра опиняється в минулому, де й починаються її поневіряння.

Тепер Ілля опинився у своїй стихії − можна писати історичні романи, приправляючи їх філософськими роздумами, вигадками, магією… І вже не важливо, хто твій герой. Головне, що чудо-винахід дає йому необмежений простір для фантазії. А те, що пристрій добряче пошкоджено, то дівчина, хоч як би цього хотіла, хоч як би вертіла ним, а повернутися у свій час не може. Тому й стрибала вона з одного не свого століття в інше, розплутуючи чужі історії, але так і не зумівши поставити крапку у власній.

Спершу твір давався Денисові дуже важко, робота тривала повільно, він немов забуксував.

Як йому було знати, що сам він ні на що не здатен? Та коли до справи взялися донори, усе пішло мов по маслу.

Він знову перебував у такому жаданому стані піднесення, майже не відпочивав, зате роман закінчив дуже швидко.

У «Палімпсесті» текст узяли, не вагаючись. Угоду підписали, навіть не читаючи твору. Там Денисові довіряли.

Коли ж тираж був готовий, першим, кому хлопець дав почитати роман, звісно ж, була Лія.

Як він чекав на її відгук!

Але не так сталося, як гадалося. Лія відреагувала зовсім не так, як сподівався Денис.

Ні, вона знала, що Лісовий збирається вивести її в романі як головну героїню. Знала також, що він так і зробив, не дочекавшись Ліїної згоди. Але те, що вона прочитала вже на перших сторінках, так її приголомшило, що дочитати до кінця вже не мала сил.

Лія сиділа вдома на дивані, і сльози крапали на сторінки книжки, яка ще пахла типографською фарбою. То ось якою побачив її Денис під час першої зустрічі − потворною дівчиною-андроїдом, недолюдиною, дивним створінням, помилкою природи, яка й сама не знає, хто вона. Зараз, коли вона майже повірила в протилежне, коли почала бачити результати лікування, коли реалізувалася як творча особистість, неприємні відчуття своєї меншовартості знову почали вилазити на поверхню.

Але чому? Чому їй раптом стало так боляче? Якщо вона таки здолала свої химери, то невже щось могло вивести її із себе? А якщо не подолала? Якщо лише приховала?

Зараз вони сиділи поруч у цій аудиторії колись рідного їй інституту, де дівчині довелося прослухати не одну пару лекцій. Лія вперто вдавала, що не помічає хлопця, і дуже шкодувала, що тоді, на емоціях, читаючи роман, не втрималася і, набравши Денисів номер, висловила (точніше викричала) йому всі свої обрáзи.

Денис розгублено все вислухав. Чому вона так болісно сприйняла цей роман? Адже Даміра була чудовою дівчиною. То й що, що не дуже вродлива, зате мала чарівну й добру душу. А те, що вона андроїд, то це ж лише легенда для сюжету − щоб зацікавити читача. А ще це мало наголосити на думці, що байдуже, у яких умовах ти народився, головне − ким ти став, ким сам себе зумів створити. Адже ми не обираємо ані батьків, ані Батьківщини, та можемо обрати свій шлях, своє майбутнє.

Хлопець не знав, що Лія не дочитала твору й до середини, інакше вона збагнула б, як трепетно ставиться автор до своєї героїні, з яким захопленням описує свою любов. Може, тоді вона не робила б таких категоричних висновків? Та особисті рани ще не зовсім загоїлися, і перші слова книжки посипалися на них, як сіль.