Розділ «Назад. Відтінки чорного»

Ну от. Нарешті це сталося.

Тут нічого не змінилося. Ті ж дзеркала, високі стіни, а отам, за дверима, − кабінет із нескінченними книжковими полицями.

Метр дивився на свою супутницю з неприхованим захопленням: вона тут, отже, життя триває. Триває мистецтво. І хоч що б там сталося, хоч хто б намагався стати на перешкоді, митці невпинно творитимуть далі. Вони до останку виконуватимуть свою місію.

Ця дівчина перша зуміла пробитися крізь завісу, що виникла невідомо звідки між Країною та Реальністю. Отже, вона неабиякий донор. А головне − їй нічого не треба пояснювати, бо вона сама все знає.

Тому, люба, можемо негайно братися до роботи. Ти ж так цього хотіла!

Щасти!

ІІ. Аварія

Коли прибула «швидка», вона ще була жива, хоч у тому, що її довезуть до лікарні, майор Сивоштан сумнівався. Ударом їй знесло півобличчя, що колись, мабуть, було дуже гарне. Жертва вочевидь належала до заможних людей. Дороге авто, брендовий одяг, хоч і заляпаний кров’ю, − майор одразу це завважив.

Дівчина мчала на величезній швидкості і навіть не пробувала зупинитися. Що з нею сталося: не впоралася з керуванням чи відмовили гальма? Слідство встановить.

А жертв могло бути й більше. Тієї миті дорогу переходила ще одна дівчина, яка теж неминуче загинула б, якби власниця машини в останній момент різко не вивернула кермо вбік, і, зманеврувавши, рятуючи пішохода, на повній швидкості вдарилася в стовп на узбіччі.

Та інша, яка замість жертви, дякуючи Богові й своєму янголові-охоронцю, стала лише свідком аварії, зараз сиділа на тротуарі, підібгавши під себе ноги, і скляними очима дивилася в порожнечу.

Її можна зрозуміти. Вона щойно уникла смерті й не скоро оговтається від шоку. Але що вдієш: доведеться допитати.

Майор попрямував до високої чорнявої незнайомки, щоб поставити кілька запитань.

А біля жертви метушилися лікарі, намагаючись якнайкраще вкласти її понівечене тіло на ноші.

Був чудовий сонячний день. Життя тривало…

Березень, 2012 р.

Далі не буде…

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!