Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Ну, тоді нам море по коліна, — засміявся Джавала. — Ану, пане Бумблякевич, берімося за віко.

Віко було важке, а може, і не так важке, як якась сила притягала його до труни і не давала здвигнути. Щось мовби там зсередини притримувало віко.

— Ану-ну, ще трішки! — крекнув Джавала, і ось нарешті віко піднялося, і що вище вони його піднімали, то усе легшим ставало, аж поки не зняли зовсім та не поклали на землю.

— Боже мій! — скрикнув Джавала, а Бумблякевич тільки огокнув і пошкрябав потилицю.

В труні, наче жива-живісінька, лежала сама пані княгиня фон Шруботяг.

— Які вони подібні! — сказав Бумблякевич. — Мов одна людина.

— А як збереглася! — додала і своє Емілія.

— Думаю, що їм уже небагато зосталося до оживлення, — сказав Джавала. — Мусимо квапитись. Берімося за друге віко.

І друге віко так само чинило опір, навіть ще дужчий, ніж перше, але таки було подолане, і всі побачили у труні вилитого Теодора фон Шруботяга. Мав лискуче волосся і щоки з рум'янцем, червоні вуста мовби хто підмалював.

— Шкода, що княгиня раніше нічого не говорила мені про цих своїх предків, — зітхнув Джавала. — Я давно би вже був ними зайнявся. А так тепер доведеться братися до чорнової роботи.

— Що ви збираєтеся чинити? — спитав Бумблякевич.

— А як ви гадаєте? — таємничо всміхнувся Джавала, і в Бумблякевича від страшного здогаду запаморочилося в голові.

— Невже ви…

Але Джавала не дав йому договорити, приклавши пальця до вуст.

— Мовчіть. Еміліє, підіть хутенько на кухню. Я там бачив сокиру.

— Вже лечу! — зраділа карлиця, що й вона врешті стала в пригоді.

Джавала роззирнувся по залі, схопив одне з крісел, перевернув його і двома ударами ноги виламав дві ніжки.

— Ні, я цього не витримаю, — пробурмотів Бумблякевич. — Щоб ото за якийсь нещасний тиждень пережити аж стільки пригод? Та що я вам Гуллівер, чи яка мара?

— Шановний, — мовив Джавала, — якщо ви не допоможете мені, то можливо, ця пригода буде останньою у вашому житті.

— А що я повинен робити?