Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— То він тут живе?

— Ні. Очевидно, тільки деколи тут буває.

— І чим займається?

— Вечорами засвічує світло в цілому замку і вмикає на всю силу музику. Музика лине з гучномовців аж до містечка. У великій залі він має каруселю з картонними фігурами танцюючих пар. Ця каруселя крутиться під музику, а здалека ввижається, наче в замку танцюють.

— Як часто буває цей баль?

— Я не знаю. Востаннє це було тої ночі, коли мене викрав. Більше він не з'являвся.

— Чи він тобі щось пояснював? Наприклад, чому тримає тебе тут?

— Ні. Сказав, що я можу вважати, ніби виконую важливу державну місію…

Бумблякевич пройшовся по кімнаті, задумливо потираючи бороду.

— Ти тут сама?

— Мабуть.

— Сюди мали прилетіти двоє моїх знайомих на повітряній кулі. Кілька днів тому.

— Я нічого не бачила. Щоправда, я не мала можливості оглянути замок… А ця голова… Навіщо ти її носиш зі собою?

— Сам не знаю. Ця голова належить твоєму тілу.

Бумблякевич розповів пригоду Олюньчиної сестри.

— Боже мій! Тепер мені кінець! Ти видаси мене панові Ліндеру, так? Адже він напевно кинеться вам навздогін. Коли він заявиться сюди, ти не захистиш мене!

— Ну-у, не драматизуй. Цей капітан теж має якийсь інтерес до тебе. Хоча… стривай… Голова дізналася про те, що ти знайшлася, від свого батька, пана Ліндера. Він сказав їй, що ти тепер у замку. Виходить, що пан Ліндер з капітаном діють заодно? Адже це капітан розшукав для Ліндера тіло його доньки.

— Що ж тепер буде зі мною? Я знову втрачу тіло?

— Я думаю, що якийсь вихід знайдемо. А поки що ходімо снідати.

Бумблякевич штовхнув двері, почувся глухий удар, і на підлогу повалилась Емілія з ґулею на чолі.