Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

Бумблякевич підступив до труни, розмахнувся і вдарив по кілку. Княгиня розкрила нажахані вирячені очі і закричала на весь свій роззявлений рот, в якому клекотіло полум'я язика. Бумблякевичу здалося, що там, у її горлянці, розверзлося саме пекло і що він навіть бачить душі грішників, які караються в ньому. Чому він тоді загапився, ніколи пізніше не міг збагнути, можливо, тому, що задивився в княгинині очі і, хоча нічого крім білих і налитих кров'ю білків там не угледів, а якусь мить таки прогаяв.

— Бий! — гаркнув Джавала, бачачи, як княгиня з усіх своїх сил зривається з домовини.

Сокира злетіла вгору, але княгиня встигла таки вхопити магістра за руку і, смикнувши до себе, іклами впитися в шию. Обух сокири поцілив княгині в голову, Джавала вирвався, але на шиї у нього запульсувала кров.

— Бий! — знову гукнув.

І Бумблякевич нарешті влучив у кілок, заганяючи його так, що було чутно, як другий кінець вдарився у дно труни. Упириця забулькотіла цілим фонтаном чорної крови й теж почала розкладатися на очах, виповнюючи приміщення смородом.

Джавала важко дихав, а з шиї цебеніла кров. Емілія десь роздобула шмат білої тканини й хотіла забинтувати, але магістр не дозволив.

— Ні-ні, не можна. Від укусу упиря я теж можу стати упирем, якщо з мене не витече вся заражена кров.

— Здається, її вже достатньо витекло, — сказав Бумблякевич.

Джавала сумно похитав головою.

— Невідомо, чи достатньо. Крім того, це не є аж такий певний спосіб. Цілком можливо, що я таки заражений. Однак я думаю, що відчую ці ознаки і тоді вас попереджу. Пане Бумблякевич, мусите зробити для мене ще цю останню послугу. Коли я вам скажу, що чую, як стаю упирем, забийте мені в груди кілок.

— Ні! — скрикнув Бумблякевич. — Цього вже забагацько!

— Наберіться мужности! — гримнув суворим тоном Джавала. — То не є жарти! Перетворившись на упиря, вже не зможу контролювати своїх вчинків. Усі ви тоді опинитесь у небезпеці.

— Тільки не це! — запротестувала Емілія. — Я не зможу заснути, коли знатиму, що моїм замком блукає упир.

— Може, нарешті дасте себе забинтувати? Дивіться, яка калюжа надзюрила! Весь паркет мені попсували.

Джавала подивився на калюжу і дозволив нарешті перев'язати рану.

Пролунав крик: «Тривога! Тривога!», а відразу після нього почулося хурчання гвинтокрила. За вікном на подвір'я сідала військова машина без будь-яких розпізнавальних знаків. Усі прикипіли до вікон. І коли з машини вийшов чоловік у летунській шапці й окулярах, то всі, хто його пізнав, вигукнули чомусь кожен своє: «Татусько!» — Адольфина, «Пан Ліндер!» — Бумблякевич з трьома карлицями, «Капітан Тягны-Рядно!» — Лютеція.

І тільки Джавала мовчки сопів, прислухаючись до власного організму в тривожному очікуванні фатальних змін.

— Як? — здивувався Бумблякевич. — То це і є капітан Тягны-Рядно?

— І пан Ліндер в одній особі? — не вірила власним очам Лютеція.

— Негайно всім заховатися! — звелів Джавала.