Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— А-ха-ха-ха! — зареготали карлиці. — Пана Цибульку!

— У нього тіло моєї доньки, — відказав пан Ліндер. — Я вирішив, що воно повинно знаходитись у надійному місці. Після оживлення князя й княгині, коли вони б знову поселилися у цьому замку, я мав намір привезти сюди й голову моєї доньки і сполучити її з тілом. Гадаю, вона почерпнула б багато корисного від спілкування з такими достойними людьми. Але ви мені все попсували! Ви розтрощили всі мої пляни.

В цей час із Джавалою коїлися незрозумілі речі. Страх опанував його обличчя, котре він стурбовано обмацував. Нічого особливого поки що не було помітно. От тільки білки очей налилися кров'ю, а на щоках проступили рум'янці.

— Моя помста буде жахливою! — вигукнув пан Ліндер і, одним стрибком доскочивши магістра, повалив його на підлогу.

Бумблякевич зрозумів, що якраз надійшла та сама пора, коли слід ушиватися.

Джавала і Ліндер вовтузилися, харкаючи і лаючись. Карлиці з вереском стрибали довкола і плескали в долоні.

— Краще мені цього не бачити, — сказала Адольфина і заплющила очі.

І зробила це якраз вчасно, бо Джавала раптом застогнав якимось жахливим утробним стогоном і впився вищиреними зубами в шию пана Ліндера. З шиї забулькотіла кров. Пан Ліндер нічого подібного не чекав і з несподіванки просто таки завмер, мовби розкошуючи. Однак це тривало лише півхвилини, бо він почав кричати і кликати рятунку. Йому таки вдалося вирватися з обіймів Джавали, звестись на ноги і відбігти на безпечну відстань.

— Все, — прохрипів магістр, оголюючи вовчі ікла, — тепер ви такий самий упир, як і я. Ха-ха-ха-ха!

Сміявся, радіючи зі страху, який скував пана Ліндера. А в цей час на пальцях магістра проростали темні кігті, а очі вилазили з орбіт і ще дужче наливалися кров'ю.

— Тікайте, — сказав до всіх решта. — Тікайте, поки не пізно!

Бумблякевич схопив під пахву голову Адольфини й вибіг із замку. За ним поквапилися Лютеція і карлиці. За спиною лунав розпачливий крик пана Ліндера, котрий саме починав усвідомлювати страшну правду.

Коли ж вони вибігли на подвір'я, то далеко в долині побачили чорний автобус. Він зупинився перед купами каміння, і з нього почали виходити якісь чоловіки. Було їх дванадцять. І прямували вони сюди — в замок.

— Це ті, що з паном Ліндером займалися оживленням, — здогадалася Емілія.

— Я декого впізнаю з учорашніх гостей пана Ліндера, — промовив Бумблякевич. — Мерці ходячі!

— Не знаю, як ви, а ми більше не збираємося потрапляти в такі жахливі пригоди. Гадаю, всім нам пора повертатися до нашого рідного містечка. Панові Ліндеру кінець. Коли цих дванадцять слуг Сатани увійдуть до замку, то будуть мило здивовані. Їх теж чекає безславний рішенець. Дуже нам шкода покидати наш родовий замок. Але мешкати вкупі з цілою зграєю упирів — бррр! Ніхто нас до цього не примусить. Сестри! Гайда за мною!

— Чекайте, а я? — озвалася Лютеція. — Мені тепер куди?

— І ти йди з нами! — відказали карлиці. — Ми всіх запрошуємо до нас. І вас, пане Бумблякевич, також!

Бумблякевич поглянув удалину — десь там, за обрієм, розкинулася чарівна країна сміття, а в ній чекають на нього Мотря і Хівря, блукає Мальва Ланда…

— Ні, я повертаюся у чарівний світ, з якого прийшов.