Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

— Ага, знову підслуховуєш?

— Я тепер все знаю! — дзявкнула карлиця і, притьмом зірвавшись на ноги, злетіла додолу. — Дівчата! Я все знаю!

Коли Бумблякевич з Лютецією спустилися в їдальню, голова Адольфини, лежачи на на столі серед закусок, прорекла:

— Ну от ми й зустрілися. Не дивно, щойно я тебе побачила, відразу втратила свідомість. Віддай моє тіло!

— Нізащо! — скрикнула Лютеція.

— Віддай по-доброму! — скреготнула зубами голова. — Інакше я перегризу тобі горло. Я нікому не подарую мого тіла. Ти вкрала його в мене!

— Золотенька моя, — звернувся до неї Бумблякевич, — ти помиляєшся. Це не вона вкрала твоє тіло, а твоє тіло поцупило її, себто його, голову. І ти сама прекрасно знаєш, що голова ніяк не могла цього зробити.

— Ага, то ви вже домовилися між собою, так? За моєю спиною!

— За чиєю спиною? — перепитала зі сміхом Соломія.

Голова Адольфини збагнула, що бовкнула нісенітницю.

— Все одно. Ви змовилися. Але я так цього не залишу. Я буду боротися.

— Рація! Боротьба завше ушляхетнює, — сказав Бумблякевич і заходився коло сніданку. — Лютеціє, напийся кави.

— Я вже пила, — сказала Лютеція, тримаючись від столу на безпечній відстані, що вочевидь не подобалося голові.

— У-у-у, боягузка! Ну, нічого, я ще доберуся до тебе.

Зненацька з-під підлоги пролунав стукіт. Усі завмерли.

Стукіт повторився. Вочевидь він лунав з пивниці.

— Усім залишатися на місці. Зі мною піде тільки Лютеція, — сказав Бумблякевич.

— Сюди! Сюди! — зустрів їх захриплий чоловічий голос.

Бумблякевич і Лютеція наблизилися до дверей, оббитих залізом і замкнених іржавою штабою.

— Хто тут? — спитав Бумблякевич. — Чому ви зачинені?