Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ»

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ЗАМОК

Несподівано ліс розступився, і перед очима постала широка квітуча долина, на високому пагорбі, весь у густих хащах здичавілої порослі, сірів кам'яними мурами замок. З'ява його викликала у мандрівців приступ шалу. З голосним реготом кинулися вони бігти, спотикаючись і падаючи, та так, що Бумблякевич мало не розчавив собою голову панни.

Замок було збудовано з сірого й чорного каміння, над високими мурами стирчали квадратові зубці. Перед головною брамою, що становила собою вищирену пащу з гострими іклами, стояли два кам'яні стовпи. Над брамою нависав тяжкий тимпан, якого з боків утримували дві масивні підпори, а посередині — різьблений пілястр, трохи вище виднілося два вікна, що мовби заміняли очі. Таким чином замок набирав зловісного виразу, який не віщував нічого приємного. Над брамою височіла широка башта, на кожному зубці якої сиділа крилата химера з роззявленим писком. Башту вінчав гострий стіжок даху, що нагадував складені крила кажана.

Замкова брама, оббита кованим залізом, подалася так важко й з таким голосним скрипінням, мовби прощалася з цим світом. Мандрівці ступили на бруковане подвір'я, посеред якого громадилася облуплена кострубата будівля з двома рядами вікон, зі шпилями, фронтонами й ліпленими каріатидами попід кожним бальконом. Всюди, де лише з'являлася найменша щілинка, пнулися стебла споришу, пирію, кульбаби й подорожника. На самім даху росла молода сосна. А з боків замок був сповитий диким виноградом.

— Як же він занепав за стільки літ! — сказала Емілія. — Без чоловіків ми тут ради не дамо.

— Еге ж, — підтримала її Лідія, — нам неодмінно треба вдало вийти заміж. І то за господарних і діяльних чоловіків.

Двері відчинилися легко й без скавуління, на завісах лищав свіжий шмір. Усередині замку панував порядок і добробут, а в просторому передпокої Бумблякевич побачив заморозника.

— Невже тут є струм? — здивувався.

Заморозник виявився ущерть забитий продуктами. Карлиці, мов навіжені, почали наминати тоненько нарізану шинку, ковбасу і смажену рибу. У пластикових пушках були канапки, паштет, сардельки та інша всячина. А що все воно було німецьке, Бумблякевич хутко здогадався, що це і є та манна небесна, яка цього року почала надходити з Заходу. Ніби для бідних верств населення.

— Що таке струм? — поцікавилася Емілія, перейшовши на непоспішне жування.

Бумблякевич, розуміючи, що карлиці зеленого поняття не мають про фізику і пояснювати доведеться від Адама, сказав тільки, що струм — це магічна сила, а тому ліпше не слід пхати носа у те, що їм невідоме.

З передпокою вони потрапили до зали, обставленої цілком по-сучасному. Попід стінами тяглися бебехаті канапи. Був тут і креденс, заставлений пляшками з розмаїтими напоями. Емілія, довго не роздумуючи, виставила на стіл кілька пляшок і келихи.

— Гуляєм! — гукнула заводіяцьки і розкоркувала шампанське.

— Мені прошу червоного вина, — попросила Адольфина, — а то я ще з голоду знепритомнію.

Сутінки щільними лавами виступили з-за кущів і припали своїми темно-синіми обличчями до шиб, а в сутінках засвічувалося в повітрі сюркотіння, покумкування й попискування безлічі невідомих істот. Прокинувся з дрімоти замок, й тепер у його глибині вчувався то обережний скрип, то шелест, то брязкіт заліза, а то й відлуння чийогось стогону, і котилося все це кам'яними коридорами, вдарялося до стін і розприскувалося на всі боки, щоби знову відродитися й продовжити свою жаску мандрівку.

Після вечері всі почувалися настільки втомленими, що мріяли лише про сон, а тому дуже зраділи, коли виявили покої з широкими ліжками, застеленими свіжими простирадлами, з килимами на стінах і на підлогах та з шафами, у яких висіли халати, сорочки та інше вбрання. В кожному з покоїв була й лазничка, і дружний вереск карлиць сповістив, що там ще й гаряча вода тече.

Усі три сестри вирішили, що спатимуть разом в одному покої.

— Ми такі маленькі, що нам цього ліжка на всіх вистачить.