Розділ «Частина третя Обличчя під масками »

– Боюся, тоді у вас зовсім не лишиться шансів, щоб живим зостатися, – гмукнув іронічно Єзерський.

– Можливо, – погодився Слєпньов. – У мене й так надто мало цих шансів. Якщо чесно, то майже немає зовсім. Але врятуватися я можу, лише зустрівшись із паном Мечиславом. Це потрібно і мені, і йому.

– Йому?

– Так, йому, – твердо сказав Слєпньов.

– Але навіщо? – щиро здивувався супутник Слєпньова.

– Я не так добре вас знаю, щоб відкривати навіть значно меншу таємницю, – сказав Слєпньов.

– А ви не боїтеся, що я отут вас коцну і ніхто й не пригадає, як вас там звали?

– Ви можете мене вбити, – сказав Слєпньов. – Але коли-небудь, коли пан Мечислав дізнається, навіщо я прагнув потрапити до нього, боюся, ви дуже пошкодуєте про це.

Він блефував, і це небезпечне блефування, ця небезпечна гра ставила його на грань, на останню межу, за якою могла бути безодня. Але, схожий на плавця, котрого буря застала посеред озера, Слєпньов відчайдушно намагався пливти, щоб зрештою дістатися берега. Схоже, на березі його підстерігав могутній хижий звір, але виходу у нього не було. Був тільки шанс поборотися за життя. Поки не ступить на той берег, не відчує під ногами якусь опору.

– Цікавий ви тип, як подивитися збоку, – сказав Єзерський.

– Ото й тільки? – невесело усміхнувся Василь Петрович.

– Не розумію, чого ви хочете. – Єзерський пильно подивився на нього. – Відчуваю, що брешете, але може бути, що й ні.

Він ще раз пильно глянув на Слєпньова, махнув рукою, карета рушила, а Єзерський сказав:

– Що ж, я відвезу вас туди, куди ви так прагнете. Але якщо ви блефували, то я першим із задоволенням застрелю вас, як шолудивого пса.

– От і домовились, – майже весело сказав Слєпньов. – До речі, а випити у вас не знайдеться? Я щось починаю відчувати в цьому потребу.

Його супутник подивися на Слєпньова вже з непідробним інтересом. Повагавшись, дістав із-під сидіння флягу.

– А ви, здається, і справді гідний супротивник.

4

Як виявилося, шлях перед ними лежав довгий, набагато довший, ніж уявляв Василь Слєпньов. Спочатку вони зупинилися на якомусь хуторі, де провели ніч. Уранці попутник Єзерського привів двох породистих коней. Єзерський сказав, що саме на них вони поїдуть далі. Він повідомив Слєпньову, що той гратиме роль його слуги. Треба перевдягтися відповідно. Зараз вони легально перетнуть новий російсько-австрійський кордон, щоправда, ще як слід не обладнаний. Вони благополучно перейшли цей кордон, навіть не помітивши його.

Далі їхали верхи мимо Кременця і Тернополя, ночували де на заїжджих дворах, де у невеликих пришляхових корчмах, кілька разів – біля вогнища в лісі. Не раз Слєпньов мовчки дивувався хитрости і витривалости свого супутника, який так спокійно, гідно витримував нелегкий шлях. Він умів ладнати з людьми – чи то знайомий дрібний шляхтич, чи селянин-галичанин, у якого вони запасалися провіантом на дорогу. Він міг спати, підклавши під голову сідло, і дуже спритно руками спіймати птаха, який причаївся на скелі. Єзерський – чи лже-Єзерський – володів польською, українською і навіть, як виявилося наприкінці шляху, угорською мовою.