Розділ «Частина третя Обличчя під масками »

Шанс він отримав, не доїжджаючи до Корця. Конвойний екіпаж зупинився на поштовій станції, щоб напоїти коней та поповнити запас вівса. Поки кучер ходив по провіант, вони почули голоси: очевидно, на станції стояла ще чиясь карета. І раптом Слєпньов почув, як хтось – чи не служник – сказав, звертаючись до когось невидимого: «Зараз буде готово, пане Єзерський».

«Пан Єзерський, пан Єзерський, – машинально почав згадувати Слєпньов. – Десь я чув це прізвище».

І раптом неначе блискавка пронизала його. Так, Станіслав Конарський, розповідаючи про свої пригоди, як його везли до лісової в’язниці, пригадав, що на запитання: «Хто їде?» – відповіли комусь: «Шляхтич Єзерський».

«Зараз або ніколи, – вирішив Слєпньов. – Мені втрачати нічого».

Він подався вперед, блискавичним порухом ударив жандарма, який сидів поруч, ліктем під бік, рвонувся до затуленого цупкою тканиною вікна карети, закричав щосили:

– Пане Єзерський, врятуйте мене, я друг Мечислава Кульчинського!

– Мовчати, – зашипів ротмістр, погрожуючи пістолетом.

Але було вже пізно. У двері карети постукали, і владний голос наказав відчинити двері.

– Тут жандарми його величності, – сказав Круглов, але чоловік знадвору явно проігнорував його слова.

– Відчиніть двері, інакше я висаджу їх і стрілятиму, – попередив він.

Круглову довелося виконати наказ. Усередину карети заглянув високий, ставний чоловік і запитав, хто вони такі.

– Я ротмістр Круглов і везу в губернію небезпечного державного злочинця, – відповів ротмістр і направив на Єзерського пістоль.

– Я не злочинець, – сказав швидко Слєпньов.

– Мовчати, – наказав Круглов.

– Хто ж ви? – Єзерський звертався уже до Слєпньова.

– Веслав Слєпньовський, – вирішив сказати напівправду Василь Петрович.

– Ось як! – вигукнув Єзерський. – І ви хочете, щоб я вас визволив?

– Так, – сказав Слєпньов.

– Відійдіть, милостивий сударю, інакше я буду змушений вбити вас, – пригрозив Круглов.

– Добре, – сказав Єзерський.