Розділ «Частина п’ята Перевернутий світ»

Ні, то не ворона! Варя могла заприсягтися, що у неї людські очі. Страшні, чорні, з червоним відблиском. І те страхіття чекає, щоб відібрати у неї немовля і виклювати йому очі. Жахливе усвідомлення неминучості змушує змучену потугами та болем породіллю зробити останнє зусилля. Варя зібрала усі свої сили, натужилася. Вона не віддасть свою дитину! Різкий біль, здавалося, розірвав тіло навпіл, і разом із її криком почувся писк немовляти.

– Не віддам, нікому не віддам, – шепотіли порепані губи.

Варя намацала поруч серп, перерізала ним пуповину. Зубами відкоркувала пляшку, зробила ковток води, потім обмила дитинку. Хлопчик! Улянида знову вгадала. Вона загорнула немовля в хустку, притисла до грудей.

– Не віддам! – прошепотіла вона, поглянувши вгору.

Ворони вже не було на гілці. З острахом поглянула на хрест. На ньому сиділа ворона, розгойдуючись, ніби на гойдалці. Блиснула на Варю червоними очима й засміялася людським голосом. Варя провалилася у темну прірву…

– Варю, донечко, відкрий очі! – насилу вловила слова матері, які доносилися ніби з води. А може, то ворона говорить до неї голосом матері?

– Та що ж ти стоїш як бовдур! Васю, візьми дитину! – То мати чи клята ворона?

– Не дам! Нікому не дам! – Варя обома руками обхопила немовля.

Василь так і поніс на руках Варю, яка притискала до себе новонародженого. Вдома її вклали на ліжко. Варя щільно загорнулася в ковдру, ховаючись разом з дитиною. Як не вмовляла її мати дозволити забрати дитину, щоб добре обмити та сповити, – не дала. Дивиться переляканими очима і тільки одне каже: «Не віддам! Нікому не дам!» Так і пролежала до ранку. І знову те ж саме.

– Запрягай коня, їдь за фельдшеркою, – плачучи, сказала мати Василеві.

Варя попросила пити. Жадібно випила цілий кухоль молока.

– Не дам фельдшерці дитину, – сказала вона, годуючи груддю немовля.

– Вона лише огляне тебе.

– Вона забере мого сина.

– Навіщо?

– Бо вона – теж ворона, – пояснила Варя.

– Господи! Що ж робити? Вона марить! – знову заголосила мати.

– Заспокойся! – наказав Павло Серафимович. – Варю, може покликати Уляниду? – обережно запитав він доньку.

– Так! Нехай до мене прийде Улянида. Я скучила за нею, – сказала Варя.

Розділ 35