Розділ «Частина п’ята Перевернутий світ»

– Привіт, маленька! – усміхнулася Варя. Марічка тримала на руках тримісячну Сонечку. – Тітонька Варя збирається йти у поле.

– Куди? У поле? Ледве ноги переставляєш, а спека така, що земля пече ноги, – зауважила подруга.

– Добре, що нагадала, – спохопилася Варя. – Візьму пляшку з холодною водою.

– Тримай! – Марічка подала доньку Варі. – Я зараз принесу.

За мить швидка Марічка принесла відро холодної колодязної води, налила у скляну пляшку, заткнула її вилущеним кукурудзяним початком.

– Дякую! – сказала Варя. – Що б я без тебе робила!

– Може, провести тебе? Я б могла й на полі тобі допомогти.

– А Сонечку куди подінемо? – запитала Варя, цілуючи рожеві щічки дитини.

– Маргаритка ж у полі з батьками, то й і Сонечка там у затінку полежить.

– Який там затінок? Вони зараз на краю поля, там лише жито посіяне.

– Та десь примостимося. Так, Сонечко? – Марічка забрала дитину.

– Ні, Марічко, не потрібно, – у голосі Варі забриніли сумні нотки. – Ще хтось донесе, що у Чорножукових наймити працюють. Лихих людей вистачає. Є добрі, а є такі, що вовком на нас дивляться.

– Ну добре, – погодилася Марічка. – Ми підемо додому, а ввечері ще навідаємося. Тільки не рано, а коли худобу попораємо. Гаразд?

– Домовилися! – усміхнулася Варя.

Потихеньку Варя пішла утоптаною стежкою через городи. Справді, було дуже спекотно, а земля під босими ногами здавалася розпеченою пательнею. Варя дійшла вже до густих заростів сливняку, де темнів дерев’яний хрест на могилі діда. Потрібно трохи відпочити, бо так нестерпно ломить спину, ніби хтось палицею уперіщив. Вона хотіла присісти на траву біля могили і раптом почула, як по ногах потекла тепла рідина. Страх скував Варю по руках і ногах. Потрібно швидше повертатися додому! Але раптовий нестерпний біль пронизав усе її тіло. Вона дико закричала. Хотіла бігти, але змогла зробити лише крок й одразу опустилася на траву. Сильні перейми почалися так раптово, що жінка злякалася.

– Мамо! – закричала вона щодуху. – Мамочко! Допоможіть!

Варя була на межі паніки. Лежачи на спині, вона чіплялася руками за траву, намагаючись віддалитися від могили, яка раптово почала завдавати їй жаху. Варі вдалося відповзти лише на кілька кроків. Між переймами вона знову дивилася на старий хрест. Їй здалося, що він ворухнувся. Зараз хрест упаде на неї, а з могили вилізе кістлява рука й схопить її дитину.

– Господи! – молилася Варя. – Спаси мене й збережи!

Жінка перехрестилася. Здалося, хрест уже не хитався, але нелюдський страх її не відпустив. Щоб не дивитися на хрест, який її лякав, Варя звела очі вгору. На корявій сухій гілці сливи сиділа ворона й з цікавістю дивилася на неї. Може, то дід виліз із могили й обернувся птахом?

– Йди геть звідси! – сказала Варя, махнувши рукою, але її голос був хрипкий і тихий, і цікава ворона не зрушила з місця.