Розділ «Частина третя Павутина»

Разом з дружиною він ішов попереду, вітаючись на всі боки з односельцями. За ними йшли Василь з Варею. Здавалося, донька змирилася із заміжжям, але все одно щось не так було в новій родині. Ось і зараз ідуть поруч, мовчки, обоє набундючені. Здається, і не сваряться молодята, але радісного сміху не чути. Може, воно так зараз прийнято у молоді – не показувати свої почуття при сторонніх?

Церква була на вигоні, на узвишші. Вулиця скінчилася, і Чорножукови помітили на майдані біля церкви комуністів та комсомольців, які стояли перед входом. Серед них Павло Серафимович одразу запримітив сина Михайла, який тримав коня за уздечку. Було дивно, що до цього часу не дзвонили у дзвони. Якесь лихе передчуття пробігло холодком по спині Павла Серафимовича. Дружина стривожено поглянула на чоловіка.

– Ану ходімо, подивимося, – мовив він до Надії.

Чорножукови приєдналися до натовпу людей, які скупчилися на второваній дорозі.

– Друзі! – пафосно звернувся до натовпу Лупіков.

– Чортяка тобі друг! – кинула йому якась молодиця.

– Сьогодні у нас велика подія! – продовжив Іван Михайлович, не звернувши уваги на репліку. – Колись історики занесуть цю подію в книжки. З сьогоднішнього дня нас, комуністів, комсомольців, колгоспників, не будуть називати антихристами, бо ми будуємо нове світле життя! Селянська культура не може й надалі бути під впливом релігії, бо саме церква та священики насилають туман на вашу свідомість.

– Відійди! – до Лупікова підійшов Федір Чорножуков зі своєю дружиною. – Я прийшов на службу, а ти мені заважаєш.

– Ось бачите! – скрикнув чекіст. – Несвідомі люди, яким забили мізки попи своїм Богом!

– Бог один для всіх, – спокійно сказав Федір.

– Бога немає! Не існує в природі!

– Це для тебе немає, а для мене – є. Тож дай людям зайти до церкви, – попрохав Федір. – Якщо хочеш промови виголошувати, то збирай збори, а тут тобі нема чого робити.

До брата підійшов Павло Серафимович з дружиною, став поруч.

– Не гніви Бога, – сказав він, – пусти людей всередину.

– Ніхто туди більше не зайде! – закричав Лупіков.

Федір широким розмахом руки хотів відсторонити чекіста, але той швидким рухом дістав наган, підняв угору.

– Ще один крок – і я буду стріляти! – скрикнув він, але на нього горою рушив Павло Серафимович. Лупіков пальнув зі зброї вгору. Злякано заржав кінь, і настала мертва тиша. – Хлопці, забирайте попа! – дав він команду, і лише тоді люди помітили підводу неподалік церкви. Біля неї залишився один чоловік, а двоє озброєних, у чорних шкіряних куртках, попрямували до церкви.

Батюшку Ігната вивели у рясі, з хрестом на грудях, не дали навіть вдягнутися. Руки його були заведені назад та зв’язані мотузкою. Лупіков підійшов до нього, різким рухом зірвав з шиї позолочений хрест, подав його озброєному чоловікові.

– Повезете все під розписку, – наказав він. – І цього теж забирайте.

Люди у натовпі завмерли від несподіванки.