Розділ XXVII

— Отже, ви певні, що він не завдасть нам клопоту?

— Ну, гадаю, клопіт з ним таки буде. Проте Лаврайн знатиме міру і не змусить нас пошкодувати, що ми подарували йому життя. Зрештою, після завтрашньої заяви він більше не становитиме для нас загрози.

— Атож, — уперше озвався Ківан. — Тоді в будь-який час ми зможемо вбити його.

— Але не будемо цього робити, — сказала Елвен. Вона підступила до ліжка і якийсь час мовчки дивилася на свого двоюрідного брата. — Він ще стане нам у пригоді. Король Імар надто порядний, надто розбірливий у засобах — у цьому його сила і, водночас, слабкість. Тому нам не завадить мати напохваті такого безпринципного негідника, як Лаврайн…

— Ой, дівчата, я зараз упаду, — промовила п’яненька Фіннела, коли вони втрьох увійшли до Ейріниного помешкання. — Швидше б у ліжечко, я хочу спатоньки.

— Зараз буде тобі ліжечко, — пообіцяла Ґвен, обіймаючи її за плечі. — Ще трохи залишилося.

Ейрін увійшла до спальні перша, квапливо стягла з ліжка червоне оксамитове покривало із золотою бахромою й відгорнула вбік ковдру. Фіннела з радісним виском кинулась була вперед, та вже на наступному кроці спіткнулась і, напевно, бебехнулася б на підлогу, якби Ґвен не підтримала її.

— Оце так! — розсміялася кузина. — Але ж я напилася…

— Ти не напилась, а налигалась, — осудливо мовила Ейрін. — Я ж попереджала, що Гелед тебе провокує, але ти не слухала. От напишу твоєму батькові, буде тобі.

— Не треба, не пиши, — злякано заблагала Фіннела, нарешті всівшись на край ліжка. — Він же мені такого задасть… Ну, будь ласочка, не пиши! Ми ж подруги, ми ж сестрички…

— Гаразд, не писатиму, — зглянулась на неї Ейрін. — Тільки щоб такого більше не було.

— Не буде, клянуся, — пообіцяла кузина і знову захихотіла. — А Гелед така кумедна!

Іскра не дозволяла відьмам п’яніти по-справжньому, тому від хмільного вони робилися просто жвавими та веселими, вкрай відвертими й балакучими, а часом і аґресивними. На щастя, Гелед не мала ні найменшої схильності до аґресії, зате веселилася від душі і зрештою так розійшлася, що Бронах мусила протверезити її й відіслали спати. Власне, це був обов’язок Ейрін, як старшої серед менших сестер, але вона поки не поспішала перебирати на себе Бронашині повноваження. Проте розуміла, що від цього їй не відвертітися — після свят Бронах починала складати іспити і цього разу була сповнена рішучості пройти весь шлях до кінця.

Ейрін та Ґвен допомогли Фіннелі роздягтися, вона самостійно нап’яла на себе нічну сорочку, забралася під ковдру і тут-таки солодко заснула. Ґвен схилилася над нею і дбайливо прибрала з її обличчя пасмо золотавого волосся.

— Вона таке янголятко… А знаєш, я хочу, щоб Бренан одружився з нею.

Ейрін здивовано глянула на подругу. Всі ці два тижні після свого повернення Ґвен старанно уникала розмов про Бренана, а коли хтось при ній називав його ім’я, вона вдавала, ніби не розчула, і негайно змінювала тему. Ейрін була готова до цього ще з її листів, написаних по дорозі до Тір Мінегану, тому поводилась у її присутності так, ніби ніякого Бренана на світі не існує. Часом це було нелегко — надто ж коли вони згадували свою спільну подорож із Тилахмора до Тахріна або ж говорили про Шайну, Шаннон та інших сестер, що зараз перебували в Катерласі.

— Ґвен, — обережно мовила Ейрін, — це означає, що тепер…

— Так, тепер уже можна. Настав новий рік, залишмо все в минулому… Правду кажучи, я вела себе, як дитина. Насправді це ж він постраждав, а не я. — Вона гірко зітхнула. — Іноді я плачу на самоті. Плачу від того, що зараз щаслива, а він…

Ейрін обняла її.

— Ходімо. Нехай Фіннела спокійно спить.