Розділ V

— Ти страшна авантюристка, Шайно, — пошепки мовила Шаннон, сторожко вдивляючись у темряву нічного провулку. — Просто не збагну, навіщо я попхалася за тобою.

Вона могла й не шепотіти, оскільки їх обох огортало глушильне плетиво, яке не пропустило б навіть найгучнішого крику. Та й її пильність була зайвою — бо відьомське чуття раніше за будь-який зір попередило б про присутність поблизу людей.

— Мабуть, за старою звичкою, — припустила Шайна. — На Тір Мінегані ти знай поривалась опікати мене. А я від цього аж сатаніла. Мені не потрібна була твоя опіка, я хотіла рівноправної дружби. Ти ж відмовлялася визнавати мене рівною.

— І через те ти постійно задиралась до мене.

— Та хіба лише до тебе! Я діставала всіх старших дівчат. А особливо — Ріану з Давнайг, цю солодку парочку. Тобі ж перепадали якісь рештки.

Провулок закінчився високим кам’яним муром, що огороджував столичну резиденцію Фінвара аб Дайхі. На відміну від ґрафів, які нарівні з королем вважалися співвласниками Рінанхару і мали там розкішні покої для себе та своїх придворних, решта катерлахських вельмож були в палаці лише гостями, тому ті з них, хто міг собі це дозволити, тримали в Тахріні окремі будинки. Найбільшим з них був дім лорда Фінвара — чи навіть не дім, а радше невеликий палац, до того ж розташований у самісінькому середмісті, неподалік Рінанхару. Його було зведено ще за часів лорда Туахала, Фінварового діда, який за шалені гроші придбав колишню міську ратушу разом з прилеглими спорудами і просто наказав усе знести, щоб на чистому місці поставити велику п’ятиповерхову будівлю у формі підкови. Його син, Дайхі аб Туахал, остаточно перебрався з родиною до Тахріна і вже звідси керував своїми численними копальнями, шахтами та каменярнями. Відтоді представники старшої гілки роду О’Міхертах стали столичними мешканцями. Утім, ні лорд Дайхі, ні лорд Фінвар не наважувалися балотуватись до Ради Лордів від Королівської Області, бо були не надто популярними серед тахрінської шляхти, тому й далі обиралися від Князівства Фиршам, де мали найбільші земельні володіння.

У стіні були оббиті залізом дубові ворота, що вели на задній двір садиби. Вдень ними користалася прислуга, щоб не муляти панських очей біля парадного входу; сюди ж приїздили підводи з харчами, дровами, вугіллям та іншими потрібними для господарства припасами. На ніч ворота замикались, а на додачу їх було захищено потужними охоронними чарами, покликаними вбезпечити хазяйське добро від зазіхання злодіїв.

У будці за воротами спав сторож. Прицілившись, Шайна наслала на нього сонні чари, щоб він, бува, не прокинувся передчасно, і без найменших вагань підійшла до самісіньких воріт. Шаннон не відставала від неї ні на крок, але при цьому нервово роззиралася довкола.

— Ти ще можеш передумати, — сказала їй Шайна. — Це останній шанс. Якщо не впевнена, краще повертайся до Рінанхару.

— Я й справді не впевнена, — відповіла Шаннон. — Але не передумаю. Все одно мені перепаде від Брігід за те, що я знала про твій намір і не спинила тебе.

— Цей арґумент я вже чула, — зауважила Шайна, вивчаючи охоронні чари на воротах. — А Фінвар має на службі гарного чаклуна. Дуже вишукане плетиво… хоч і не ідеальне.

Вона не стала розплітати чари, а просто схитрувала, перевівши їхній внутрішній годинник на сьому ранку. В денний час маґічна охорона припиняла свою дію, а із залізним засувом Шайна впоралася завиграшки.

— От і все, — промовила вона, відчиняючи у воротах хвіртку. — Ну то що, йдеш зі мною?

Шаннон зітхнула і знизала плечима.

— А де ж я подінуся…

Накинувши на себе чари невидимості, вони проминули огорнений нічною пітьмою задній двір з господарчими будівлями і вийшли на внутрішній, посеред якого стояла велика кругла клумба. У теплу пору року вона тішила хазяїв та їхніх гостей рідкісними квітами, завезеними з Півдня, а зараз була порожня — з настанням холодів тутешній садівник дбайливо повикопував усі рослини й переніс їх на зиму до теплиці.

Шайна зупинилася біля клумби й обвела поглядом будинок, що оточував двір з трьох боків. Її нітрохи не турбувало, що хтось із домашніх міг не спати і саме цієї миті дивитись у вікно. Відьомські чари невидимості не були абсолютними, але вночі працювали безвідмовно. Певна річ, вони б не обдурили чаклуна, проте Шайна знала, що Ейндрид аб Донхаг, який працював на лорда Фінвара, завжди ночував у себе вдома, засвідчуючи цим, що в жодному разі не належить до прислуги.

У внутрішній двір вело п’ятеро дверей, що мали маґічний захист. Так само було захищено й усі вікна на першому поверсі, а вище тяглися сиґнальні плетива, які негайно здійняли б тривогу при спробі злодіїв приставити до стіни драбину.

Повний захист вимикався о шостій ранку. Однак і після цього чари не припиняли своєї дії: вони працювали цілодобово, запам’ятовуючи кожного, хто заходив до будинку або виходив з нього. Тож майстер Ейндрид не дарма брав за свою роботу високу платню.