Розділ II

Шимас сидів на лавці біля ґанку невеличкого прибережного трактиру і, попиваючи гарячий міцний чай, спостерігав за тим, як червоне вечірнє сонце поволі поринає у води Бурхливого моря. Для кінця осені вечір видався напрочуд теплим і тихим, лише віяв легкий, лагідний вітерець із присмаком солі та ароматом водоростей.

Бурхливе море, що омивало західне узбережжя Ґулад Данану на Півночі й Іхелдиройду та Тір Еґіну на Півдні, було своєрідним продовженням Двар Кевандіру. Воно отримало свою назву ще наприкінці четвертого сторіччя, коли батько абрадської картоґрафії Фейґлім аб Ристер уклав перший детальний атлас обох частин континенту. Сам він ніколи не бачив цього моря, проте чув, що в ньому дуже часто гинуть кораблі, тому й дійшов логічного висновку, що в цьому винні бурі. Насправді ж Бурхливе море було досить спокійним, а майже всі кораблетрощі ставалися через велику кількість підводних рифів — не лише біля берега, а й за добрі дві сотні миль від нього. Тому західнодананський порт Вантайн не міг скласти конкуренції Еврахові в каботажному сполученні між Північчю та Півднем, оскільки доводилося робити великий гак, щоб уникнути зустрічі з підступними рифами. Тутешні кораблі переважно ходили до портів Торфайну, Катерлаху, Коннахту та Івидону і на західні острови в Океані Івирид.

Ініс на н-Драйґ лежав набагато південніше від звичних для Вантайна морських маршрутів, поблизу умовної межі, що розділяла океани Івирид і Дешарах, однак Ріана була певна, що легко винайме найкраще судно для їхньої подорожі. Шимас також у цьому не сумнівався, бо знав, що відьми завжди домагаються свого. Крім того, Ріані ладні були прислужити всі місцеві банкіри, надавши на першу ж вимогу стільки грошей, скільки вона забажає. Маленький Тір Мінеган був найбагатшою країною в світі, порівняно з ним навіть Івидон видавався злиденним, і відьомські векселі цінувалися так само високо, як і видане під них золото. А може, й вище — бо наявність у банку таких векселів розглядалась як свідчення надійності та респектабельності закладу.

Сьогодні Ріана поїхала в порт, і Шимас не заздрив власникові корабля, на який вона накине оком. Перед цією людиною постане нелегкий вибір — або відмовити їй і потім кусати собі лікті, що втратив таку нагоду гарно заробити, або ж пристати на її пропозицію й розірвати попередній контракт, завдавши збитків своїй діловій репутації. А корабель точно буде кимось зафрахтований, Ріана нізащо не обере судно, яке стоїть у порту без роботи — а отже, чи то з ним самим, чи то з його командою щось негаразд.

Коли вони були проїздом у Блахірзі, столиці Ґулад Данану, Ріана вирішила написати листа Дилвен вер Вайрін, відьмі, що гостювала у вантайнського ґрафа Ілара аб Мейліса, з проханням підшукати корабель для її подорожі на Ініс на н-Драйґ. Проте трохи запізнилася — за день до того леді Дилвен, отримавши звістку про близьку смерть короля Енгаса аб Брайта, вирушила до Катерлаху, щоб допомогти тамтешнім сестрам проштовхувати відьмака Бренана аб Ґрифида на престол.

Під час їхньої мандрівки Ріана багато говорила про брата-відьмака, чи не більше, ніж про Ейрін вер Ґледіс із її Первісною Іскрою, і попервах Шимас не міг збагнути, чому вона сиднем сиділа в Еврасі, замість мерщій поїхати до Тилахмора й зустрітися з ними обома. Та згодом він почав підозрювати, що вся притичина полягала в Шайні вер Брі, відьмаковій сестрі-близнючці. Скидалося на те, що Ріана мала з нею досить напружені стосунки, тому воліла триматись від неї подалі.

Якщо не рахувати можливих проблем із пошуком корабля, відсутність у Вантайні сестер була Ріані на руку. Вона й у Блахірзі мала клопіт з тим, щоб приховати від двох тамтешніх відьом упокореного чаклуна, а тут було б іще важче зберегти все в таємниці. Ріана ж уперто не бажала ні з ким ділитися своїми майбутніми здобутками. Та й Шимас зовсім не хотів, щоб інші відьми довідалися про їхню місію. Тоді б вони напевно спорядили на Драконячий острів цілу експедицію й віддали перевагу чаклункам з Тір Мінегану. І хоч як Шимас переконував себе, що понад усе прагне повернутися до свого спокійного викладацького життя, він би ні за які скарби світу не відмовився від цієї подорожі та від нових знань, що їх обіцяв йому диннеші…

За Шимасовою спиною почулося скрипіння погано змащених завіс. Він озирнувся й побачив у дверях трактиру кремезну постать Колвина аб Девлаха. Впокорений чорний спустився по східцях і підійшов до Шимаса, тримаючи в простягнених руках грубеньку теку з паперами.

— Ось, пане. Як ви й просили.

— Дякую. — Шимас узяв у нього теку й віддав порожню чашку з-під чаю. — Віднеси на кухню.

— Буде зроблено, пане. Вам ще щось потрібно?

— Ні, більше нічого. Ти вільний.

Це розпорядження перемкнуло напівспустошений мозок Колвина на виконання отриманого від Ріани основного наказу сидіти в трактирі й нікуди не потикатися. Ще глибше в його свідомості було вкорінено базові інструкції: поводитися тихо та сумирно, ні за яких обставин не виказувати своєї чаклунської сили (що її він сховав, як це вміли робити чорні) й жодним можливим чином не завдавати шкоди людям та їхньому майну. Щоправда, Шимас мав великий сумнів, чи збереглося в істоти, яка колись була чорним чаклуном Колвином аб Девлахом, бодай найменше уявлення про різницю між добром та злом. Проте впокореному вистачало розуму спроґнозувати наслідки своїх учинків і передбачити, які з них сподобаються іншим людям, а які, навпаки, викличуть їхнє незадоволення.

Провівши Колвина поглядом, Шимас розгорнув на колінах теку, в якій лежав стос аркушів з маґічними відбитками друкованих журнальних сторінок. Відьми, що мешкали в Кованхарі, регулярно розсилали всім своїм сестрам, яких цікавили останні досягнення чаклунської думки, копії свіжих номерів університетських наукових часописів. Зокрема, їх у повному комплекті одержувала Айліш вер Нів, і Шимас, коли прибув до Евраха після тривалої подорожі Південним Абрадом, мав змогу швидко надолужити згаяне за час своєї вимушеної відсутності. А згодом він попросив Ріану підписатися на розсилку кількох видань, які його найбільше цікавили, тому й далі тримав руку на пульсі кованхарського життя. Сама Ріана цих часописів не читала, навіть не переглядала отриманих аркушів, а просто передавала їх Шимасові, тому й не помітила, що в останньому числі „Філософського вісника“, який надійшов сьогодні вранці, було опубліковано його статтю, присвячену тлумаченню Пророцтва про Першу. Він написав її ще в Еврасі, дорóгою доопрацював, а в Манхайні, коли вирішив їхати на Ініс на н-Драйґ, надіслав рукопис звичайною поштою до Кованхара, на адресу кафедри пророцтв і яснобачення. У супровідному листі на ім’я професора аб Махавіна Шимас попросив пробачення, що так раптово зник і досі не давав про себе знати. Свій раптовий від’їзд він пояснював нагальною потребою перевірити певні припущення, які зрештою підтвердились і лягли в основу пропонованої статті.

Оскільки кафедра пророцтв не мала окремого друкованого видання, її викладачі публікували свої роботи в часописі кафедри філософії. У своїй статті Шимас жодним словом не згадував ні саму Ріану, ні її спроб привласнити його досягнення, а натомість зазначав, що після успішної верифікації виправленого тексту пророцтва негайно вирушив до Ленніру (і в такому поданні це було цілковитою правдою) для зустрічі з Келлахом аб Тирнаном, який, за його здогадом, і був тим останнім князем, що мав зруйнувати плани відьом. Також він указав точну дату свого приїзду до Кардуґала й ніби між іншим згадав, що там зустрівся з чаклуном Іґаном аб Кіном, який і відрекомендував його леннірському королю.

А в редакційному коментарі, розміщеному після статті, мовилося, що до чаклунської наукової спільноти доходила інформація про відьомське тлумачення цього знаменитого пророцтва, однак воно з’явилося вже після прикрих подій на Іхелдиройдському тракті, а до того відьми, вочевидь, і гадки не мали, що Ейрін вер Ґледіс є носієм Первісної Іскри, бо інакше були б готові до нападу чорних. І насамкінець:

…Позаяк професор аб Нейван відомий усьому Університетові своєю кришталевою чесністю та науковою сумлінністю, ми публікуємо його роботу ще до одержання належних підтверджень з Ленніру. Не маємо жодного сумніву, що наведені в статті факти цілком відповідають дійсності, а отже, можемо з певністю говорити, що й цього разу чаклунська наука випередила відьомську. Крім того, аналіз послідовності подій дозволяє припустити, що професор аб Нейван розгадав символіку Пророцтва про Першу (яке, за всіма ознаками, було невідворотним) ще до його остаточного здійснення. Проте ми поки утримаємося від оголошення про таку сенсацію і дочекаємося, коли надійде лист із Ленніру, де буде вказано точну дату відречення принцеси Ейрін від прав на престол і батькового імені, а також час прийняття її двоюрідною сестрою, Фіннелою вер Ріс, рішення поїхати на навчання до Абервенської школи для дівчат-чаклунок.

За дорученням редакційної колеґії,

Пиліб аб Махавін, м. м. ф., д. ч. н.,[2]