Розділ XXVII

— У такому разі, королем нового Лахліну стане хтось інший, — багатозначно відповіла жінка. — Той, з ким ми знайдемо спільну мову. Так чи інакше, вам не варто боятися, що королівський указ про вашу страту буде коли-небудь виконано… Звісно, за умови цілковитого послуху з вашого боку. Ви ж розумна людина, принце, і маєте усвідомлювати, що це єдиний для вас порятунок.

— Так, пані, — приречено відповів Лаврайн. — Я це усвідомлюю.

— Отже, завтра ви зробите свою заяву і віддасте наказ про приготування до походу в гори. Якщо це станеться, то вже третього хверода про зустріч із вами попросить оцей юнак. — Ґлиніш вказала на Ківана, який протягом усієї розмови мовчки тримав ліхтар. — Гарненько запам’ятайте ім’я: Ківан аб Ридерх О’Міредах. Ви його приймете, і він розповість вам про свої клопоти з батьківським спадком, про безчесність та продажність королівських суддів, про марні намагання знайти справедливість у Імара аб Ґалвина, який навіть не захотів з ним зустрітися. Своїм указом ви відновите Ківана в усіх законних правах, а його самого залишите при собі. Це ні в кого не викличе питань, бо у вашому оточенні не так багато справжніх лордів-землевласників — переважно вони воліють відсиджуватись у своїх маєтках і вичікувати, поки ситуація остаточно проясниться.

Лаврайн зміряв хлопця зацікавленим поглядом.

— Він теж чаклун?

— Так, і досить сильний, — сказав Йорверт. — Це я попереджаю про всяк випадок, щоб вам не спало на думку утнути якусь дурницю.

— Не утну, майстре Ейнаре, — квапливо запевнив його Лаврайн. — Я ж собі не ворог.

Ґлиніш кивнула:

— Будемо сподіватися, що ви й справді такий розважливий, яким здаєтесь. Лорд Ківан виступатиме зв’язковим між нами, переказуватиме вам наші розпорядження й допомагатиме з їх виконанням.

— Тобто, керуватиме мною?

— Радше наглядатиме за вами, — зробила уточнення Ґлиніш. — Це все, принце, нам уже час прощатися. Бо, чого доброго, ваші слуги занепокояться, що так довго не чути вашого кашлю, і ще зайдуть сюди. Тоді нам доведеться їх убити — а це зовсім небажано. Зараз ви заснете, будете спати міцно та спокійно до самого ранку. І прокинетесь уже здоровим.

— Добре, пані, — слухняно мовив Лаврайн, улігшись на подушку. — Хоча ні, стривайте! Ще одне.

— Прошу?

— Ви ж розумієте, як буде важко звільнити Лахлін від Конґреґації? Для цього мало перебити всіх поборників. На зміну їм з’являтимуться нові й нові. Конґреґація живе в головах людей — і в цьому її найбільша сила.

Ґлиніш пильно подивилася на нього.

— Так, принце, я розумію. І запевняю вас, що ми готові зітнути стільки голів, скільки буде потрібно для того, щоб решта лахлінців забули й думати про Конґреґацію.

Із цими словами вона наслала на Лаврайна сонні чари. Його тіло миттю розслабилось, очі заплющились, і він поринув у глибокий сон. Ґлиніш була не лише могутньою, а й надзвичайно майстерною чаклункою, і кожна, навіть найпростіша її маґічна дія відзначалася неймовірною ефективністю та досконалістю. І хоча п’ять останніх років Йорверт мешкав у Кованхарі, світовому центрі чаклунства, досі він зустрів лише трьох людей, які вміли так вишукано чарувати. Одним з них був Ярлах аб Конал.

Загорнена в чорне постать, що весь цей час ховалася за шафою, вийшла на середину кімнати й відкинула з голови каптур. Йорверт повернувся до неї.

— І що ви думаєте, пані?

— Лаврайн був щирий, — відповіла Елвен. — Наляканий, але щирий. Я ж казала, що йому вистачить розуму збагнути всю серйозність і безвихідність ситуації. Чоловіки з роду О’Тигелвах завжди відзначалися розсудливістю та вмінням пристосовуватися до обставин. Дубоголовий Броґан був винятком із цього правила.