Розділ «Частина третя Ванда»

Їм знову пощастило – поруч, у дворику, знайшовся каналізаційний люк. Кришку підважили, відтягнули наполовину. Коли Богдан отримав маяк – Юркевич їде таки додому, Коломієць не стримався, видав звичне, міліцейське:

– У цвєт! – так кажуть, коли все складається, як треба.

За всім цим жоден не надав значення, що їхня жертва не йде, а саме їде. Тож коли на вулицю з-за рогу вивернув «мерседес», Максим насторожився, але не приготувався. У машині могли їхати офіцери, значить, десь поруч супровід, і варто Юркевичу вийти саме зараз, доведеться пропускати машину й думати, як би не засвітитися передчасно.

Проте він черговий раз переконався: чи не найбільша дурниця на війні – планування, навіть найретельніше. Адже будь-яка дрібниця, яку неможливо врахувати, однаково змушує діяти не за планом, а за обставинами. Тож далі події розвивалися так стрімко, що Коломієць не встигав думати – лише діяв, ведений інстинктами. І хотів тільки одного: не потонути в їхньому стрімкому й небезпечному вирі.

Машина зупинилася поряд із потрібним будинком. З пасажирського боку вибрався Станіслав Юркевич. З боку водія – Ванда Мостовська.

Максим упізнав обох, йому та Гармашу показали їх раніше. Натренована на обличчя пам’ять закарбувала обидва.

Гармаш уже рухався назустріч, блокуючи Юркевичу можливий шлях до відступу. Ані він, ані Ванда не зважали на сільського поліцая. Схоже, жінка намагалася закінчити якусь розмову, а пропагандист квапився й хотів, аби вона швидше поїхала геть. Того ж самого хотілося Гармашу – стишив ходу, чекаючи, поки «мерседес» забереться.

Коломієць, навпаки, прискорився. У голові вже засіла безумна ідея, що саме через своє безумство мала всі шанси на успіх.

Юркевич нарешті махнув Ванді рукою, прощаючись.

Полька не поспішала сідати за кермо. Видно, результат розмови її чимось не задовольнив.

На протилежному боці вулиці неквапом ішли дві немолоді жінки. Угледівши німецьку машину, опустили голови, прискорили кроки, щоб швидше пройти геть.

Максим поправив картуза. Водночас жестом показав Гармашу на Ванду й зробив рух, котрий сам би не відразу зрозумів. Проте його товариш прочитав послання на диво точно. Порухом у відповідь дав знати – ясно, зробимо.

І швидко скоротив відстань між собою та «мерседесом», навмисне штовхнувши Юркевича плечем.

– Тобі дороги мало! – обурено крикнув той.

– Га? Що таке? – Гармаш розвернувся до нього, відступив назад, ближче до автомобіля.

Ванда вже сиділа за кермом, та невеличкий інцидент прогнозовано привернув її увагу.

Коломієць був уже поруч.

Права рука майнула в кишеню піджака, куди він кілька хвилин тому переклав отриманий раніше й добре знайомий ТТ.

Ліва в русі розпрямилася гадюкою, міцно стиснула шию Юркевича. Ривок – Максим притягнув жертву впритул до себе.

Гармаш смикнув передні дверцята з пасажирського боку, упав на сидіння. На Ванду дивився ствол парабелума.