Розділ «Вільям Шекспір СОНЕТИ»

Тим я вартніший почувань твоїх.

Любов не знає, що таке сумління,

Хоч, звісно, совість — то її дитя:

Спокуснице, мої гріхопадіння —

Ява твого гріховного життя.

Я, зведений з пуття, солодкій хоті

Даю свого єства шляхетний пай;

Тоді сліпа душа плебейській плоті

Наказує: «Бери й перемагай!»

А слова іншого й не прагне тіло,

Ти тілу — нагорода дорога,

Воно готове коло тебе вміло

І падати, й вставати, як слуга.

Ні, не сумління бракне для кохання —

Я падаю й встаю від пожадання.

Ламав я клятву, але двічі й ти

Її ламала, клянучись в любові, —

Присяги ложа, віри й чистоти

Зрікалась в дії, не лиш в хибнім слові.

Чом я тебе в невірності виню,